— Михайле, ви були артелеристом. А до цього були людиною з золотими руками, який вміє робити все за щоб не взявся… І навіть на війні взялися за гармату, яку ніхто не знав, яка називається Рапіра і вивчили її і самі з неї стріляли по ворогах держави української.
Михайло Іванов: Насправді цю гармату ніхто не знав із того підрозділу, де ми були. Її знали військові. А ми були добровольцями, по суті діла ми були "ополченцями".
— Олю я знаю давно… Я знаю, що вона така активістка патріотичного руху. Де щось цікаве, креативне - там Оля. Вона пов'язана саме з такими людьми, які вміли щось створювати, вміли пропонувати суспільству якісь ідеї задля того, щоб суспільство рухалося, розвивалося в такому правильному гуманітарному напрямку. Олю ви ніколи не думали, що в такому страшному місці як війна знайдете свою долю?
Ольга Годованець: Я скажу чесно, я ніколи не думала про війну як про страшне місце. Тому що коли я вступала свого часу на журналістку, це були початок 90-х років. І причина, чому я хотіла бути журналістом - я хотіла бути воєнним журналістом. Потім я зрозуміла, що не хочу бути воєнним журналістом, коли довелося там побувати в деяких місцях, не на війні, але дотичних до війни - це була Бесланська трагедія. Ми свого часу робили програму, яку потім заборонили виводити в ефір. Але з того часу я зрозуміла, що не надто хочеться бувати в подібних місцях, тому що занадто багато болю…
— Ви сказали, що "мій чоловік так командував тим підрозділом, що за ці роки поки він командував - у нього не загинув жоден боєць".
Ольга Годованець: Да! І це правда.
— Про що це свідчить?
Ольга Годованець: Про це можуть сказати Мишкові побратими. Про свого командира. А я можу сказати тільки про те, що я побачила на війні. Тому що стояти осторонь ти якби не можеш і таки поїхати на війну страшенно хотілося. Але коли починаєш аналізувати, що ти вмієш робити, з того, що може пригодитися - ти розумієш, що ти нічого не вмієш робити. Ти не вмієш готувати їсти на 50 осіб. Ти не вмієш надавати першу домедичну допомогу. В тебе немає знань орудувати будь якою зброєю. В тебе в принципі страх тримати зброю в руках. Фізична підготовка - нуляча. І коли ти пройшов всі вишколи і зрозумів, що ти пас, ти будеш тільки перешкодою насправді для людей. Тоді я сіла і подумала: а що я таки вмію робити і те що може бути корисним. Я вмію знімати, я вмію фотографувати, я вмію робити операторську роботу. І тоді все знайшлося. І власне я там була з тією метою.
— Повернімось до вашої справи. Михайле, ви самі дизайн пропонуєете речей, які робите людям?
Михайло Іванов: Якщо це стосується меблів, зазвичай люди кажуть, що вони хочуть і ми їм зразу кажемо: надайте нам або фото або креслення, навіть малюнок на папірці олівцем або ручкою намалюйте нам і ми тоді вже зможем вам сказати далі вже. А що стосовно посуду, то вже з рік, або більше року напевно вже у нас лінійка дерев'яного посуду гарного пішла і ми знайшли себе в цьому. Дерев'яний посуд за фольклорними мотивами, або точні копії якихось національних українських, слов'янських мисочок, тарілочок…
Фото Facebook
