"Насправді, в нас є три напрямки: проблеми, перспективи та можливості. Якщо брати маленькі районні музеї або музеї маленьких селищ, то більшість закладів починали з громадських засад. Є приміщення, є певна ініціативна група, яка хоче створити музей, є декілька речей, які можна передати до музею. З цього все починається. Далі, якщо розвиток набирає обертів, назбирується доволі добра колекція", — розповів Артур Єфремов.
За його словами, в Калуші до 2012 року музеї були громадськими й до них були спрощені вимоги: "Була одна людина, яка відповідала за все, умовно кажучи, завідувач або керівник та пів ставки прибиральника. В більшості маленьких музеїв директор одночасно є й ремонтником, і завгоспом, і екскурсоводом, і науковим співробітником. Але чим ширший спектр робіт виконує людина, тим вона менш кваліфікована. Тому на кінець 2011 року стало зрозуміло, що для того, щоб музеї мали можливість далі рухатися в більш професійному напрямку, прийняли рішення: об'єднати їх в єдину юридичну особу і, відповідно, всіх завідувачів, директорів, наукових співробітників об'єднати в єдиний загальний колектив і додати одну ставку директора. Звісно, для керівників це був стрес".
"Щодо конкретних музеїв, то, наприклад, музей Франка був заснований у 1992 році, і знаходиться в будинку, в якому жила внучата племінниця Івана Франка. В кінці 80-х років приміщення планували знести, тому що будували управління "Нафтобурмашу", а приміщення знаходилося перед головним фасадом. Тому музеєфікація стала тим кроком, завдяки якому це приміщення вдалося зберегти.
Краєзнавчий музей створено в 1997 році в рамках акції створення музею під вибори: в той час було виділено практично тисячу гривень, аби його створити. Тобто швиденько все переділили, поставили 12 вітрин. Все, що не можна було відремонтувати за той час, позабивалося цвяхами й повідкривалося аж згодом, коли вносилися певні зміни. Щодо експозиції, то зі світу по нитці — бідному сорочка. І з такої сорочки ми починали художній музей".
Окремо він звертає увагу й на проблему виїзду фахівців з малих населених пунктів: "Коли створювався виставковий зал, то когорта художників хотіла мати простір, де презентувати свої роботи. Але в кінцевому результаті певна містечковість змушувала людей в 90-ті роки, аби заробляти кошти, якось реалізовуватися, виїжджати в більші міста чи закордон. І це триває й дотепер. Відповідно, однією з великих проблем у провінціях є певна обмеженість "що про нас скажуть люди?".
ФОТО: Інформаційний портал Калуша
