— Головна родзинка пісні міститься вже на її початку — це семпл співу тибетської бабусі, записаного в Індії поблизу храму Бадринатха. Ви сказали бабусі, що вона буде звучати?
Бабуся навіть не розуміла, що вона зараз буде в Україні популярною. Вона про це не знає. Але їй було б дуже приємно дізнатися про те, що вся країна її почує.
— Люди почують наскільки органічно поєдналася в цьому номері індійська та українська культури. Але оскільки не всі на нашій планеті знають хінді, то розкажіть дослівно про що співає бабуся?
Спочатку мені просто сподобалося, як вона співає. Це було дивовижно. Вона виглядає зовсім інакше, ніж як співає. Вона, як дитина, співає, — таким чистим, приємним голосом… Проте потім, коли я вже зробила запис, я почала дізнаватися у своїх знайомих, які знають хінді, про що вона співала. Це звичайна народна пісня. От як у нас "Чорнобривці", як у нас "Червона рута". Така народна пісня, яку всі знають у країні. І в цій пісні бабуся просто каже, як вона любить Індію, як вона звертається до богів і прославляє свою країну. От і все.
— Тобто можна сказати, що це пісня про любов до країни?
Так, безумовно.
— Друзі, ми скажемо більше: сьогодні разом із синглом вийшло відео на основі подорожі Гімалаями, яку здійснила Світлана Германова. Це була колосальна мандрівка у місця сили…
Так дійсно, це було дві подорожі, але я поєднала у відео одну. Перший раз ми їздили на південь країни, там було дуже приємно, там був океан, ми відпочивали. А друга подорож була вже в гори, і там вже було випробування. Набагато важче, ніж на пляжі.
— Мене особисто цікавить славетний Кедарнатх. На нього можна дістатися або гелікоптером, або пішки, 14 кілометрів стежкою. Який спосіб ви обирали?
Ми обрали… Це офіційно 14, насправді 17. І це було так, за один день ми піднялися. І в одну сторону, вгору, ми йшли 7 годин. 17 кілометрів для мене — це було 7 годин. Це було справжнє відкриття. Я жодного разу в житті не була на такій висоті. Вже відчувала гірську хворобу і ледве дихала, ледве йшла. Проте було дуже сильне внутрішнє бажання випробувати себе і побувати в таких священних місцях. Кожен індус для себе вважає за потрібне обов'язково один раз в житті туди потрапити. І коли я побачила, як йдуть дідусі з бабусями, — я думаю: що ж я не зможу піти?
— Зразу мотивація з'явилася.
Так, звісно! Я йду в нормальному одязі, трішки страждаю. Дивлюся, вони радісні. Вони босі йдуть. Тому я просто не змогла зупинитися.
Фото: facebook.com/svetlana.hermanova
