Мобільний додаток

Українська хорова культура – одна з найзначніших у світі — звукорежисер Андрій Мокрицький

13.09.2019 р., 13:35

Провідний звукорежисер Будинку звукозапису Українського радіо Андрій Мокрицький в ефірі Радіо Культура розповів, чому любить хорову музику, як прийшов до світу звукорежисури та чому звукозапис не терпить ворожнечі.

Ви поціновувач музики Георгія Свиридова, зокрема, його циклу "Піснеспіви та молитви". Це досить серйозна хорова музика. Ви працюєте звукорежисером уже понад 30 років, і у роботі вам доводиться працювати з найрізноманітнішою музикою. Чому саме ця запала вам у душу?

– Важко сказати. Уся музика Свиридова дуже проста і дуже щира. Вона дуже прозора, значно прозоріша за музику його сучасника Шостаковича. Так сталося, що дуже багато часу у своїй роботі я приділяв саме акапельній хоровій музиці.

Зараз ми спілкуємося, у тому числі, у культурному просторі, з усім світом. Чи конкурентоспроможна на цій арені українська хорова музика?

– Абсолютно. Я б сказав, що українська хорова культура – одна з найбільш значних у світі. Українські хори – одні з найкращих у світі: це і "Думка", і хор "Київ" під керівництвом Миколи Говдича, з яким ми записали близько 50 компакт-дисків – фактично, це уся антологія хорової музики.

Як все-таки ви потрапили до світу звукорежисури? Адже ви пройшли повний шлях музиканта: закінчили музичну школу, музичне училище, випустилися з Київської консерваторії. Але стали не виконавцем, а звукорежисером.

– Мабуть, це випадково. А може, і не випадково.

Я з дитинства любив слухати музику. У моїх батьків був старий, ще ламповий, програвач, який виглядав як невеличка валіза, і було кілька десятків пластинок. Я любив їх слухати.

Потім, коли вже навчався у школі, найшов на смітнику стару радіолу "Естонія-2", притяг додому, відремонтував і послухав, як класно звучали ті ж пластинки на цій радіолі, наскільки багатший був звук. Я почав її вдосконалювати, і одночасно почав збирати фонотеку. Десь до середини 1980-х, коли у ходу ще були платівки, я назбирав їх цілу шафу – близько 3000 штук. Я їх усі знав, слухав і захоплювався ними.

Але я тоді й гадки не мав, що є така професія як звукорежисер людина, яка робить ці записи. Я про це не думав.

Пересічній людині, мабуть, звукозапис уявляється як щось легше: розставив мікрофони, записав колектив, зібрав мікрофони. Але ви розповідали, що робота звукорежисера цим не обмежується. І навіть розстановка мікрофонів може залежати від кількості учасників колективу, його складу, жанру і композиції, яку вони виконують.

– Для себе я давно вже зрозумів, що коли з певним шаблоном підходиш до будь-якої роботи – ти вже програв. Ніколи так не можна робити. Завжди потрібно творчо підходити до будь-якої роботи.

Професія називається "звукорежисер", тобто режисер звуку. Не звукооператор чи звукоінженер.

Я теж собі раніше так уявляв роботу звукорежисера – думав, що це просто людина, яка натискає кнопку "запис" і все. Насправді це зовсім не так. Звукорежисер – це фахівець, який керує процесом звукозапису. І про це я дізнався, коли вперше потрапив у Будинок звукозапису на роботу та познайомився зі своїм вчителем Леонідом Бильчинським, родоначальником українського звукозапису.

На концерті ти можеш "облажатися", як би старанно ти до нього не готувався. А звукозапис може передати твір у твоєму виконанні якнайкраще, з усіма відтінками й барвами, з усім настроєм, і збережеться у віках.

Чи важливе питання дружби з тим, кого ви записуєте?

– Звичайно. Завжди потрібний психологічний контакт або принаймні це не має бути ворожнеча. Якщо є ворожнеча, у вас не буде результату.

Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Культура!

Фото - facebook.com/mokritsk

Українська хорова культура – одна з найзначніших у світі — звукорежисер Андрій Мокрицький

Новини по темі