— Іване Олександровичу, в період становлення української державності Ви долучились до найважливіших історичних процесів. Як вважаєте, 24 серпня — це проголошення незалежності чи це відновлення незалежності України? І нагадайте, будь ласка, чому саме ця дата — 24 серпня?
— Я думаю, що тут треба говорити про відновлення української державності. Тому що ми мали свою державу, мали ще із незапам'ятних часів, тобто в дуже древні часи: княжу добу, у козацькі часи, під час УНРівських часів. За дуже короткий час була наша держава на частині території у Закарпатті — це Карпатська Україна. Тому треба говорити про відновлення української державності.
Зрозуміло, що в документах це мало відображено, мало такої конкретики, яка вказує на відновлення української державності, бо поспішали, можна сказати, і потім інші були проблеми. Тому в документі записано, що створена Українська держава 24 серпня 1991 року. Було ухвалено Акт проголошення Незалежності України, була постанова перед ухваленням Акту. Якраз мова йшла про створення Української демократичної держави, і в цій постанові був ще один пункт, який призначав референдум всеукраїнський 1 грудня 1991-го року на підтвердження Акту проголошення Незалежності України.
— Багато дослідників вважають, що на той час в українських політиків було багато острахів, зокрема, після путчу, який тоді в Москві придушили. І тоді от, певною мірою, бажання комуністів, демократичних сил, народної ради — вони об'єдналися, і переросло все це в незалежність. Якщо згадати от саме ці дні, — такі найбільш активні, — що ви пригадуєте?
— Не треба робити такий акцент, що зійшлися інтереси комуністичних сил і демократичних сил, і в результаті утворилася українська держава. Вважаю, що українська держава постала із самої історії української нації, вона постала як виклик на ті загрози, які українська нація пережила впродовж усього ХХ століття і до ХХ століття. Треба нагадати, що у ХХ столітті Україна була на колоніальному статусі у Радянському Союзі.
Російська імперія (уже новітня) і Москва періодично винищували провідну верству української нації. Якщо так десь оцінити наші неприродні втрати людей, то за ці 100 років ми втратили щонайменше 40 чи 50 мільйонів людей. Це колосальна цифра! Ви можете собі уявити, якою була б сьогодні українська нація, якби ми не понесли таких втрат? І ще треба зважати на те, що це люди, які були найбільш активними, освіченими представниками прогресивного генофонду. Тому проводилася така спеціальна політика із боку Москви — як і в царській Росії, так і вже в Радянській Росії — з тим, щоб обезголовили українську націю, знищенням її провідної верстви. Але ідея незалежності, ідея демократії жила в кожному із поколінь українців, не дивлячись на оці такі страшні бурі, такі великі жертви. І тільки українська нація почала набувати повноструктурності, цілісності, як знову про порядок денний виходило питання створення власної державності і незалежності.
— Якщо говорити про новітню історію вже, і про те, що зараз ми зустрічаємо вже 28 річницю незалежності України — з яким настроєм Ви зустрічаєте цей день, і які, на Ваш погляд, зараз існують загрози для державності нашої, для незалежності?
— Створення держави для будь-якого народу є вершиною перемоги, бо можливо раз на тисячу років випадає така нагода — створити свою державу. І до честі нашого покоління, ми не змарнували цієї нагоди, ми не розтринькали енергію народу, і ми створили цю державу.
А тепер, якщо вже повертатися до теперішнього дня, номер один у нас — це війна Росії проти України. Це екзистенційна загроза, тому що російська влада, Москва, вона розглядає Україну саме як екзистенційного ворога, тобто як буде існувати українська держава чи українська нація — тоді не буде Російської імперії. А якщо не буде існувати українська нація і вона буде інкорпорована у державне тіло Росії — тоді буде Російська імперія. Тому Росія пішла війною на Україну не через те, щоб поставити якісь маріонетковий уряд, чи контролювати якість там окремі галузі економіки, ні. Вона прийшла до нас, на нашу землю, для того, щоб знищити українську державу, щоб знищити українську націю.
На жаль, у нас ведеться така інформаційна політика, що мало хто відчуває, що йде війна. І мало хто відчуває оцю екзистенційну загрозу для самої Української держави. І навіть за цієї нової влади, яка прийшла, ця загроза залишається загрозою номер один. І тому тут не треба такі танці імітаційні навколо цього питання, а треба дуже чітко збирати докупи всіх спеціалістів, всіх експертів; збирати волонтерські рухи, і думати про те, як нам вийти з цієї війни переможцем. Бо війна може бути закінчена тільки двома шляхами: або ти здаєшся на милість ворога, або ти стаєш переможцем.
Логіка попередньої влади полягала в тому, щоб повернути процеси до початку війни, тобто повернутися до статусу кво. Росія повинна піти з Криму, Росія повинна піти із окупованих територій Донбасу, і от тоді можна говорити про те, що ми із цієї війни вийшли із перемогою. Не дуже важко перемогти Росію, повірте мені, якщо б в українській нації була єдність.
— Тобто, ключова умова для здобуття перемоги — це єдність української нації?
— Так. І вона здобувається по багатьох напрямках. Зокрема, треба постійно пояснювати людям, що державність не дається раз і назавжди, що державність — це величезна цінність для будь-якого народу. Держава дає можливість нації організувати життя відповідно до своєї традиції, до свого звичаю. А це означає, що нація може задіяти таку ядерну енергію для свого розвитку. Коли ти у чужій державі, ти повинен відмовитися від самого себе, ти повинен розмовляти чужою мовою, ти повинен поширювати чужі уклади на цій території.
— Тобто виходить що, треба щодня боротися за свою незалежність, за свою державність?
— Так! Держава будується без упинку, кожен день. Тобто це не такий собі феномен, який от виник, і він на віки-вічні, ні. За державу треба боротися кожен день, треба любити свою державу, і тут не тільки влада повинна вирішувати проблеми, але й кожний громадянин.
Слухайте також другу частину інтерв'ю з Іваном Зайцем в ефірі Українського радіо о 20:10.
