Про професійне та емоційне вигорання в ефірі "РанокПРО" на Радіо Промінь розповіла психологиня Галина Циганенко.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
(5).jpg)
Ольга Бабчук: — Чи переживали ви професійне вигорання?
— Так. І мені зовсім не соромно. Є дослідження, які говорять про те, що вигорання корелює з професійністю. Тобто якщо ти глибоко занурюєшся у свою професію, багато часу їй приділяєш, жертвуєш особистим життям, дізнаєшся все більше і розумієш, що ти нічого не знаєш… Тому тут є такий прямий зв'язок.
З іншого боку, можливості до подолання вигорання — це теж частина професійності. Є дослідження, які говорять про те, що працівники, які мають більше досвіду, вигорають рідше, аніж молоді працівники.
Вигорати можна не лише один раз за своє життя. Можна вигоріти кілька разів, а якщо немає балансу між роботою та відпочинком, можна вигорати після кожного проєкту.
Потрібно балансувати своє навантаження і прояснювати робочі межі. Потрібно розуміти вимоги, свої обов’язки, за що ти відповідаєш, а за що — ні. І що краще ти це розумієш, то рідше ти будеш вигорати.
ОБ: — От ми зараз говоримо про професійне вигорання. А є ж ще й емоційне вигорання. Як вони між собою корелюють та чим вони відрізняються?
— Якщо ми говоримо про професійне вигорання, очевидно, що воно стосується лише роботи.
Мова про емоційне виснаження, але не лише про нього. Знижується продуктивність праці, людина дистанціюється як від колег, так і від клієнтів. Коли ти виходиш з роботи і почуваєшся добре — це дійсно може бути одним з показників професійного вигорання.
Професійне вигорання часто плутають з депресивністю, але все-таки це різні речі. Там може бути подібна симптоматика, але є ключові кілька симптомів депресивності: негативне ставлення до свого майбутнього, занижена самооцінка і суїцидні думки. А от виснаження, апатія і безсилля можуть корелювати як з депресією, так і з професійним вигоранням. Але професійне вигорання не дорівнює депресії.
(1).jpg)
Павло Туптинський: — Побутує така думка, що для того, щоб не вигорати на роботі, потрібно змінювати роботу що п’ять років. Чи допомагає це?
— Дуже гарне питання, на яке я не маю доказової відповіді. Але маючи вже понад 20 років професійного стажу, я можу орієнтуватися на власний професійний розвиток.
Йде мова про потребу розвитку. Чи це є зміна місця роботи, чи мова про кар’єрне зростання всередині однієї організації, чи мова про зміну умов роботи, нові програми, проєкти, форми роботи, постійний моніторинг новинок. Тоді йде розвиток.
Справді, одноманітна або типова робота, яка набридає або не задовольняє якихось нагальних потреб, може призвести до вигорання. Чи є кореляція між зміною роботи що п’ять років і професійним вигоранням — я не знаю, я не впевнена. Можна змінювати місце роботи, але не змінювати усього іншого, і тоді розвитку не буде.
ОБ: — Емоційне вигорання — це тенденція сьогодення, чи воно було завжди і просто не було прийнято звертати на нього увагу? Зараз майже звідусіль кричать про потреби до розвитку, побудови кар’єри, професійних тренінгів тощо.
— Мені здається, це пов’язано з культурою, прийнятою у суспільстві. Якщо говорити про культуру Радянського Союзу, там були прийняті інші стандарти. Було зручно не висовуватися або мати кар’єру у партійній структурі, яка чітко корелювала з професійною самореалізацією, було добре отримувати різні "бонуси" і чекати невідомо чого. Було прагнення чекати, доки тобі щось дадуть, доки дійде твоя черга абощо.
А зараз з доступністю усіх цих матеріальних чинників культура і цінності стають іншими. Можливості виявляти себе, бути self-made людиною, яка має широкі можливості, подорожує, створює інноваційні продукти — це все нова культура, яка висуває високі вимоги до особистості. Є бажання виявляти себе, притягувати увагу, і що більше уваги — то краще. Гарні фоточки, більше постів, інтелектуальні тексти…
Така показова культура є ненаситною. Але спостерігається також перехід від просто фоточок і текстів до якихось інноваційних продуктів, хендмейд речей, йде перехід від простого накопичення до того, як я себе виявляю.
З професійним вигоранням також корелює слабкий зв'язок з людськими потребами. Коли є тиск професійного або особистого оточення, коли, наприклад, я хочу бути програмістом, а мама і тато хочуть, щоби я був інженером або лікарем — у такій ситуації вигоріти значно легше.
