"Ми намагаємося не бути високолобими снобами" — головний редактор СЛУХу Максим Сердюк

"Ми намагаємося не бути високолобими снобами" — головний редактор СЛУХу Максим Сердюк

Чому плейлисти — це майбутнє для споживання музики, чи існує музична журналістика взагалі, навіщо ходити на концерти "Другої ріки" з вудочкою для ловлі риби і як концерт Монатіка на Олімпійському змінив правила гри в українському шоу-бізнесі, в ефірі програми "Непробудні" на Радіо Промінь розповів Максим Сердюк, головний редактор журналу СЛУХ.

Ведучі:

Дмитро Захарченко, Олександра Франко, Лесь Мирний

Дмитро Захарченко: — Перед початком ефіру ти сказав, що необхідно руйнувати інститут експертів. Що ти мав на увазі?

— Я просто уявляю собі ефіри, на які кличуть головних редакторів на кшталт мене, всі приходять такі "важні", починають філософствувати, починають розповідати про якесь своє бачення, якісь свої експертні штуки, але при цьому ховають себе-людину.

Камон, головне бути просто людьми, і тоді твої люди до тебе потягнуться, якщо ти просто ставишся до речей. Тому у нас і видання СЛУХ таке: ми намагаємося не бути високолобими снобами, а намагаємося бути людьми, подавати все нестандартно, креативно і трохи пустувати.

ДЗ: — Скільки людей зараз у команді журналу?

— По факту нас 7 людей, які активно працюють над журналом.

ДЗ: — Іван Марунич у команді також числився?

— Ваня Марунич — це мій дуже близький друг, і дуже багато речей ми з ним робимо разом. Щодо всіх речей, пов’язаних з гумором, ми з ним консультуємося, разом їх накидаємо. Він допомагає в плані креативу.

Олександра Франко: — Попереду Atlas Weekend. Що ви готуєте до фестивалю?

На Атлас ми зараз готуємо невеличкий гід, нестандартний, у форматі тесту, де за підсумками проходження тесту тобі рекомендують, яку сцену фестивалю обрати та на яких виконавців варто сходити.

ДЗ: — У себе на сайті ви постійно виставляєте плейлисти…

— Плейлисти — це майбутнє споживання музики.

Усі слухають музику через плейлисти. Навіщо окрема публікація, окрема новина, якщо людині простіше увімкнути плейлист, поставити його на шафл і послухати?

ДЗ: — Але ось у вас на сайті є "Плейліст, під який краще їсти черешню". Як ви досліджуєте ці речі?

— Ці історії достатньо просто брати з життя. Наприклад, дванадцята ночі, я лежав у ліжку і вже спав. Прийшов мій сусід, розбудив мене і каже: "Ось черешні, хавай!" Дванадцята година ночі, я не петраю, що відбувається, які черешні взагалі. Він каже: "Я купив черешні, ти що, не будеш їх їсти? Бери і їж!"

Дванадцята година ночі, я щойно прокинувся, сиджу, їм черешню і думаю: а класно було б зробити плейлист, під який найкраще їсти черешню. Це приблизно так відбувається.

ДЗ: — Тоді мене турбує інше запитання: як щодо "Плейліста для сексу, за який не соромно"? Займатися сексом під музику досить важко, адже різні ритми, різні теми, і це все може "збивати" процес. Це, мабуть, була титанічна праця. Як формували цей плейлист?

— Якщо чесно, наш автор — я не буду його називати — перевіряв на практиці. Він прийшов і сказав: "Це працює, все перевірено!"

Лесь Мирний: — А який у тебе улюблений плейлист? Яку музику слухаєш ти?

— Це дивне запитання до редактора музичного видання, тому що я слухаю абсолютно все, від блек-метал до попси.

Я можу сказати, що в мене останнє було додано на телефон. Я слухав репера, який сам з Харкова, але живе у Києві. Це репер Ядерна Могила.

ЛМ: — СЛУХ радить цього репера?

— Абсолютно. Дуже крутий чувачок.

ОФ: — Ваш контент дуже вирізняється з усього, що є і на телебаченні, і в Інтернеті. Чи вважаєте ви когось конкурентами?

— Зараз така дивна ситуація на музичному ринку, усі видання переживають то період злету, то період занепаду. Мені здається, зараз іде період занепаду, щоб потім був якийсь підйом. Тому я намагаюся не обмежувати себе в плані вибору конкурентів.

Видання, на які я рівняюсь і з якими мені б хотілося "батлити", вести перегони, доводити, що я можу зробити краще — це The Village, Don’t take fake, тобто видання, які не про музику, а про життя. Музика зараз — дуже розпливчасте поняття, вона настільки влилась у поняття лайфстайлу, що вже не можна говорити тільки про музику, про звучання і все. Музика — це стиль одягу, це концерти, тусовки, музика нас оточує зусібіч.

ДЗ: — Одна з ваших відеорубрик називається "По плюсах". Можеш пояснити, що ж відбувається, коли Максим Сердюк приходить на концерт "Другої ріки" з вудкою, в капелюсі, начебто прийшов на риболовлю?

— Це іронічні репортажі з великих або якихось концептуальних заходів, де я показую, яка аудиторія ходить на ці концерти: на Монатіка, на "Другу ріку", на Atlas Weekend той же. Ми показуємо, чим живе ця аудиторія, і я просто іронізую над тим, що відбувається довкола.

ОФ: — А бувало таке, щоб публіка дивувала тебе? Щоб ти бачив не те, чого очікував?

— Ну, минулого року на Atlas Weekend таке було в безкоштовний день під час виступу Олега Винника. Я дуже був здивований, коли Винник заспівав буквально 1-2 пісні, і всі повально почали йти.

ДЗ: — Востаннє з проектом "По плюсах" ти був на концерті Монатіка. Які твої враження?

— Це був, мабуть, наймасштабніший і найкрасивіший концерт в історії українського шоу-бізнесу в принципі за всі роки незалежності. Такого шоу у нас реально ще не було. І компанія-організатор, і сам Монатік та його команда дуже заморочилися. Я вважаю, що це було просто легендарне шоу.

Це шоу, на яке зараз усі будуть рівнятись. Воно поставило нову планку. І такі шоу мають бути. Мають бути окремі люди, які ставлять планку, і потім усі інші за ними тягнуться. Монатік поставив таку планку, і я думаю, що наступного року багато хто буде прагнути до того, щоб принаймні повторити або переплюнути це шоу.

ОФ: — Хто з українських музикантів постійно стає кращим і кращим? Чи можна за кимось прослідкувати і побачити цю "еволюцію"?

Так дуже важко сказати, тому що музикантів і артистів насправді дуже багато. Якщо брати серед тих, хто нещодавно щось випускав, то це Монатік — він у плані шоу дуже класно розвивається.

В плані музики гарний приклад ­— це ONUKA, тому що коли ти слухаєш її музику — це реально одне й те саме, але щоразу воно звучить усе більш свіжо, усе крутіше, воно все більш "обростає", і за цим дійсно цікаво слідкувати. По факту — це одне й те ж: фольк-тематика, електронна музика і все. Але якимось чином вона все більше розмиває якісь грані і додає чогось нового. Це класно.

ОФ: — Я часто чую, що музичної журналістики не існує, її не варто читати, вона неякісна і взагалі ні про що. Ти з цим погоджуєшся?

— Насправді, так. Мені просто здається, що люди, які займаються музичною журналістикою — це люди-фанати музики. І прикол у тому, що ти не можеш бути музичним журналістом, не маючи суб’єктивної точки зору. У всіх музичних журналістів є свій субєктивізм, який засновується на якихось особистих уподобаннях, на матеріалі, який ти слухаєш.

Тобто якщо  ти політичний журналіст, або економічний — у тебе є чіткі цифри, факти, якими ти оперуєш. А музика — це абстрактна штука. У кожного своє сприйняття. Тому журналістикою це складно назвати.

Мені здається, журналістика — це коли ти оглядаєш не музику, а феномени, становлення якихось артистів, досліджуєш причинно-наслідкову історію… А не "послухав трек, от він поганий або непоганий". Це все дуже суб’єктивно.

Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!