Міні-серіал "Чорнобиль" від каналу HBO вже змагається в популярності з “Грою престолів”. Але для України це не екранна історія, а справжня трагедія. Про те, що насправді відбувалося в Чорнобилі і що ми знаємо про Чорнобиль говорив у ефірі Радіо Культура в програмі “Модуль знань” науковець відділу теоретичної фізики Інституту ядерних досліджень НАНУ Володимир Павлович.
Ведуча:
Ольга Вернигоренко
— Розкажіть, який тип реактора атомної електростанції ми мали?
Відомо, що в Чорнобилі стояли реактори, так звані РБМК — реактор великої потужності канальний. Такі типи реактора взагалі кажучи, існували тільки в Радянському Союзі. У всьому світі такого типу не було. Чому так? По-перше, вони дешеві. Вони дуже дешеві. Це один з найбільш дешевих реакторів.
— Зараз ви спробуєте описати розміри цього реактора. Тому що уявити його, коли жодного разу не бачив, дуже складно.
Безсумнівно. Це величезна конструкція. Десь біля 12 метрів в діаметрі і 7 метрів заввишки, і це тільки активна зона. Але ж над активною зоною є ті ж 7 метрів угору — туди в цю конструкцію входять всі керувальні стрижні. Це так звана кришка реактора. Її ще звали Єлена. А знизу близько 7 метрів — це основа реактора.
— За яким прототипом будували реактори?
— Їхнє основне достоїнство було те, що вони дешеві.
— Виходить, Радянський Союз заощадив кошти, але не заощадив людські життя?
— Без сумніву. В Радянському Союзі людськими життями не дуже цікавились.
— На вашу думку, якими були причини трагедії?
В 93-му році вийшов випуск збірки МАГАТЕ присвячений якраз Чорнобильській аварії. У 86-му теж був такий випсук і там була викладена деяка картина, але вона була неповна. І в 93-му році вони доповнили всю цю картину вже новими дослідженнями, більш точними розрахунками. Тому що в перші місяці після аварії навіть не можна було таких розрахунків зробити.
— Які основні причини аварії викладені у цьому звіті, нагадайте, будь ласка.
Взагалі-то кажучи, для того, щоб все зрозуміти, треба відслідковувати всі дії покроково, які були виконані операторами під час цієї аварії. Аварія виникла в процесі так званого експерименту, який проводився на цьому блоці. Експеримент полягав у тому, щоб виміряти можливості турбогенераторів для живлення власних потреб блоку під час того, коли до них уже не надходить пара безпосередньо від реактора, тобто під час зупинки реактора — на скільки часу вистачить і скільки треба часу, щоб підключити дизелі, які живлять цю станцію. Це взагалі-то плановий експеримент і такі експерименти проводилися фактично на всіх блоках.
— Часто проводилися такі експерименти?
Ні, один раз. Це ж новий був блок. 4-й блок був новий. І от саме на ньому треба й було поміряти цей час вибігу турбогенератора. Реактор вибухнув 26-го, але експеримент планувалося провести 25-го — за добу до вибуху. І коли оператори почали знижувати потужність цього реактора, пролунав дзвінок від диспетчера Київенерго, який попросив їх не вимикати повністю зразу реактор, дати йому ще попрацювати добу для того, щоб підтримати баланс у системі. Вони послухалися. Призупинили десь на 50 відсотках потужності і почали чекати от цю добу до того, коли вже можна було проводити цей експеримент. Але під час от такого зниження потужності в реакторі відбуваються деякі процеси, які вони слабо врахували, так скажемо.
— Або не врахували взагалі?
— Ні, вони знали, звичайно, що є йодна яма так звана, тобто за рахунок накопичення йоду, який потім перетворюється в ксенон, а ксенон дуже сильно поглинає нейтрон, і от ця йодна яма відбувається під час будь-якого зниження потужності. Йодну яму взагалі треба просто перечекати. Вона здатна взагалі загасити реактор, от це накопичення ксенону здатне взагалі загасити реактор. Витримавши повністю цю добу, вони знову почали знижувати потужність і оператори не втрималися на автоматичному керуванні, там була досить складна система керування: треба переходити з автоматичного на ручне при низьких потужностях і у них потужність реактора впала до 30 МВт, а повинна була бути 700 МВт. Це падіння потужності призвело до того, що знову почав накопичуватися ксенон і оператори почали виводити реактор на потужність за рахунок просто виймання керувальних стрижнів із зони, тобто виймання тих речовин.
— Наскільки ці дії були доречні?
— Є регламент, який не дозволяв повністю витягнути керувальні стрижні з реактора. Треба було так званий запас реактивності мати в розмірі 15 керувальних стрижнів...
Коли ви зупиняєте машину — ви тисните на гальмо. І вона повинна зупинятися. Та сама ситуація і тут: коли ви скидаєте аварійний захист, безумовно, реакція повинна зупинятися. Але ситуація якраз схожа на таку, коли замість гальма вони натисли на газ.
— Володимире Миколайовичу, які з частинок потрапили в атмосферу?
— Ви ж знаєте, що вибухів було два. Перший вибух — це фактично паровий вибух, який змістив верхню кришку реактора і вона полетіла в повітря. А під час польоту кришки відбувся другий вибух. Це скоріше за все був вибух водню, який там накопичився. І от цей вибух водню вже зруйнував і корпус реактора, і саму будівлю реактора, і активна зона безпосередньо мала контакт з атмосферою. Під час цього вибуху десь приблизно 3% палива розсіялося й вилетіло під час вибуху. Потім під час горіння графіту, от те, що бачив Легасов, це відлуння горіння графіту. Під час горіння графіту з палива вилітали речовини, які дуже швидко випаровувалися. Такі як цезій, стронцій.
— Якщо говорити про вплив цезію і стронцію на довкілля, в чому він виявляється? Чим вони небезпечні?
— Цезій — аналог натрію і всіх елементів першої групи, які беруть велику участь у біохімічних реакціях. Стронцій — з другої групи, аналог кальцію. Тому він вбудовується в усі кістки, в усі процеси, де працює кальцій.
— Небезпечні речовини розлетілися на велику відстань. Сьогодні ми маємо 30-кілометрову зону відчуження. Це умовна назва, на вашу думку? Чому саме 30 кілометрів?
— Вилетіло палива близько 3 відсотків. Але це важкі метали. Це гарячі частки. І вони осіли в 30-кілометровій зоні. Цезій і стронцій полетіли значно далі. І ще багато елементів полетіло також значно далі.
— Володимире Миколайовичу, коли зможе відновитися зона відчуження? Якщо зможе? Через скільки років людина зможе почуватися комфортно в Чорнобильській зоні? Через скільки поколінь?
— Чорнобильська зона — це не коло…. Напівзабруднені райони вони будуть заселятися. Через скільки років, я не можу сказати... Через 100 років частина Чорнобильської зони, без сумніву, буде вже придатною для життя.
Нагадаємо, 33 роки тому, у ніч проти 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стався вибух. Радіоактивна хмара, що утворилася після аварії, накрила територію не лише сучасних України, Білорусі та Росії, але й майже усієї Європи.
Весь ефір слухати тут
Фото pixabay.com
