Про свої проекти, концерти та роботу над оперою про несправдженого короля України в ефірі "ДеньПРО" розповів письменник, поет, музикант Сергій Жадан.
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
В’ячеслав Ільїн: – Ваш проект "роздІловІ" існує вже 8 років. Має чимало виступів, записаний альбом, але щоразу ви виступаєте по-новому. Віднедавна до трьох складових – музики, текстів та візуального ряду – додалась четверта, мелодика інших мов. Тепер разом з вами працюють ще й перекладачі.
– Я з усіма перекладачами був знайомий, тому що ми працювали над книгами. Вони перекладали мої тексти, і коли в Олі Михайлюк виникла ідея зібрати людей, які можуть перекласти наші "роздІловІ" іншими мовами, ми звернулися до тих людей, яких уже знали. Ми в березні цього року збиралися тут, у Києві. У нас були своєрідні мозкові штурми, воркшопи, ми щось записували, пробували, і це все тепер живе своїм життям.
ВІ: – Нещодавно ви у Празі презентували чеський переклад "Депеш Мод". Це вже третя ваша книга чеською. Невдовзі станете ще й чеським письменником?
– Ні, я український письменник, і мене це цілком влаштовує. Хоча я Прагу люблю, Чехію люблю, і чеську культуру та літературу також. Бути перекладеним – це надзвичайна можливість увійти в іншу культуру, інший мовний простір, познайомитися з носіями іншої мови. Це цікаво.
ВІ: – А чи легко ваші твори адаптувати?
– Я думаю, у нас немає якихось таких речей, яких чехи б не розуміли. Тому якраз з Чехією, Польщею, Словаччиною, Білорусією (проблем не має бути – ред.)…
ВІ: – Перекладачка з німецької Клаудія Дате сказала: "Ми можемо відчувати тут мову, навіть якщо її не розуміємо, і це теж мистецький досвід". Який досвід здобули ви з появою інших мов у "роздІлових"?
– У чому дійсно є різниця у перекладанні поезії і прози – мені здається, що поетичний текст бажано і варто ще й слухати і перевіряти на слух. Тому що у моєму розумінні поезія – це передусім розмовний жанр, це тексти, написані для проговорення вголос, і тому тут важливо, як воно звучить. В принципі, ми з перекладачами намагаємося так і працювати.
Скажімо, мої переклади англійською, які роблять Вірляна Ткач і Ванда Фіппс, вони завжди опробовують на акторах театру. Для них хороший переклад – це той, який добре звучить вголос.
ВІ: – Якраз є таке спостереження, що в англомовній композиції текст начитувався жіночим голосом, а от німецькі слова не звучали, а писалися чорнилом на папері. Чим визначається такий різний підхід до мов?
– Це ситуативно. Насправді немає чоловічих і жіночих мов, мені так здається. Хоча є певні мови, які виходять за межі цього. Ви коли-небудь чули фінську мову, фінські співи? Є така історія, що Толкієн, коли писав свою знамениту трилогію, для мови ельфів за основу взяв саме фінську мову.
Усі мови, безперечно, специфічні, можливо, є мови, які потребують певного контексту. Але англійська, німецька, чеська цілком можуть мати як чоловіче звучання, так і жіноче.
Публіка наших "роздІлових" – дуже специфічна публіка. Це люди страшенно уважні до того, що відбувається, тому що "роздІловІ" фактично тримаються на нюансах, на напівтонах, на тінях якихось. Це доволі недекларативний проект. Це не маніфестовий проект і не плакатний проект. Він дуже делікатний.
Люди, яким це подобається, які це приймають, зазвичай дуже уважні. Це зовсім не публіка "Собак у космосі". Їм цікаво бачити усі ці кольори, усі ці тіні та нюанси, як це усе звучить чеською, французькою мовою. Тому ми плекаємо нашу "секту" з великою любов’ю.
ВІ: – Це був свідомий підхід, що ви існуєте віртуально і тільки раз-два на рік даєте концерти?
– Нам важко давати виступи частіше, тому що ми з різних країн, і це не так просто. У кожного окрім "роздІлових" є багато роботи, багато проектів, і наші зустрічі відбуваються не так часто. Але, можливо, частіше й не треба. Можливо, це саме та частотність, яка потрібна для того, щоб кожна наступна зустріч і кожен наступний виступ дійсно чимось різнились і несли в собі щось нове.
Ганна Матвійчук: – 23 серпня, на свій день народження і в День державного прапора України ви виступатимете у Києві. Люди вже купують квитки та обговорюють майбутню подію. Втім, Центр культури і мистецтв не гумовий. Усім вистачить місць?
– Сподіваюся. Цього разу ми навмисне взяли більший зал, тому що кілька разів у Києві було таке, що люди не поміщалися, або їм було некомфортно. І, відповідно, нам некомфортно, коли людям некомфортно.
ГМ: – На своїй сторінці ви запитуєте в читачів, що читати: старе, нове, класичне. Які відповіді надходять?
– Говорять різне. А чому я питаю – тому що зазвичай я читаю щось зі свіжого, тому що ти його щойно написав, ти ним ще живеш, воно ще є частиною тебе, хочеш поділитися. А люди приходять і запитують: "Чого ти не читаєш якихось старих віршів, на яких ми виросли?"
ГМ: – Те ж саме і в музиці…
– Угу, група Eagles40 років грає HotelCalifornia– і чудово себе почуває!
У мене таке вже десь років 15. Пам’ятаю, десь років у 30 я зайшов в німецьке посольство, а там дівчинка, яка працювала, мене впізнала і каже: "Я в молодості вас читала!" Тоді я й зрозумів, що час іде, і це незворотньо.
ВІ: – Ми чули, що на концерті будуть і сюрпризи, і зіркові гості. Наприклад, ваші вірші читатиме Ірма Вітовська…
– Гості будуть справді дивовижні. Я запросив до участі своїх улюблених акторок. Там буде 5 українських акторок: згадана вами Ірма Вітовська, Ада Роговцева, Катя Степанкова, Лариса Руснак і Тетяна Міхіна.
Режисувати я запросив Ярослава Ладигіна, який поставив Дике поле. Але насправді це скоріше буде якесь загальне бачення драматургії. Це не буде вистава, це усе-таки буде літературний вечір, але з деякими такими елементами несподіванок.
Насамперед йдеться про те, щоб усе було відверто, щиро і якось по-дружньому.
ГМ: – Коли очікувати новий альбом гурту "Жадан і собаки"?
– Новий альбом вийде восени. Ми над ним активно працюємо, у понеділок я був на студії і писав голос. Себто зараз над ним ведеться ретельна робота. Ми пишемось у Харкові на різних студіях, потім збираємо це все докупи, зводимо, мастеримо.
На цьому тижні викладемо новий кліп.
Примітка редакції: на момент проведення інтерв’ю кліп ще не було викладено на офіційному Ютуб-каналі
ГМ: – На ваше лібрето створюється опера про австрійського ерцгерцога на ім’я Василь. Що це за людина і чому вона вас так зацікавила?
– Це людина цікавої, фантастичної долі. Це ерцгерцог австроугорський, внучатий племінник Франца-Йосипа ІІ, який 100 років тому обрав для себе українську ідентичність. Він раптом закохався в Україну і обрав для себе саме Україну як країну, з якою можна поєднати своє майбутнє. Під час війни 1917-1920 років був момент, коли його розглядали як претендента на українську корону. Не склалося ні в нього, ні в України. Але це була якась дивовижна історія любові, відданості, якихось ілюзій, самовідданої боротьби.
Як виникла ідея опери "Вишиваний". До мене звернувся товариш і запропонував зробити якусь постановку, присвячену стосункам України та Європи, а конкретніше, України і Австрії. Ми хотіли показати ось цей шанс української європейськості, який тоді не був реалізований, але який до нас повернувся через 100 років.
27 листопада цього року має бути прем’єра в Харкові в оперному театрі. Ми запросили Габсбургів, нащадків. Вони поки що дали попередню згоду.
Алла Загайкевич, українська композиторка зараз активно працює над музикою. Лібрето я вже написав, Ростик Держипільський, лауреат Шевченківської премії, буде постановником. Я сподіваюся, має вийти щось дуже хороше і дуже цікаве.
