Про те, чому варто подивитися оскароносну стрічку "Одержимість", в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
"Ти бачила "Чорний лебідь"? Ну, там де Портман – фанатична балерина?" – якось спитала подруга з ноткою захоплення в голосі. Мовляв, вона просто в шоці, і в реальності такого, мабуть, не буває.
Не мені судити, але чомусь у нереальне кохання люди охочіше вірять, ніж в одержимість роботою чи мистецтвом.
А я згадала про інше кіно про одержимість, яке мене довго не відпускало. Отож, володарка Оскара і Золотого Глобуса – картина "Одержимість", режисер Деміен Шазелл, США, 2014 рік.
Сюжет
Якщо коротко – це фільм про двох одержимих музикою. Один з них, Ендрю – поки що тільки студент з великими амбіціями. Він барабанить до мозолів на пальцях аби стати видатним музикантом. Другий, джазовий диригент Теренс Флетчер – ну просто маніяк, геній, фанатик і деспот. Він принижує, ображає, жбурляє стільцями, стравлює і морально вбиває своїх музикантів, аби вони грали на межі можливостей.
Витримують не всі. Ендрю готовий витримати. Бо в них з Флетчером спільна мета – бездоганна гра.
Ендрю дістається місце другого ударника в оркестрі Флетчера, та вже на першій репетиції він відчуває на собі жорстокі методи наставника, який то дає шанс, то викидає на задвірки. З цієї миті і до кінця фільму ми спостерігатимемо неймовірне психологічне протистояння вчителя і учня. Протистояння, у якому будуть великі цілі і великі жертви, чоловічі сльози і навіть кров, а насамперед – одержимість, яка не дозволить жодному з них відступити.
Актори
"Одержимість" – це фільм двох акторів. Учитель і учень, вони розіграли на двох цю п’єсу. Натхненно, глибоко і пронизливо, наче і над ними стояв лисий деспот з палицею.
Дж. К. Сіммонс, який зіграв Флетчера, – неймовірно крутий. Це його типаж – безкомпромісний і бездушний, клятий фанатик і перфекціоніст, якому чхати на ваші ілюзії. Бо "немає слова шкідливішого і небезпечнішого, ніж «молодець»", каже Флетчер.
Але не менше вражає гра Майлза Теллера. Хлопчик з м’якими рисами, який не може стримати сльози і мовчки ковтає приниження. Але в цьому хлопчикові стільки сили і одержимості, що він відшиє дівчину, відштовхне від себе батька, заклеїть виразки на руках, ледь не загине і все одно буде грати. А ви собі сидіть і думайте, чи воно того варте?
Чому треба дивитись?
Що таке одержимість – хвороба, психоз чи ознака геніальності? Режисер шукає відповідь у поєдинку двох одержимих. І це не безсюжетна філософія про стосунки учня й учителя – це справжній трилер. Тільки не серійний убивця тримає усіх у напрузі, а все та ж одержимість, яка невідомо до чого підштовхне героїв.
У якийсь момент ти розумієш, що всі запобіжники згоріли, і що сюжет іде до своєї розв’язки. Якої саме – ще не знаєш. Але у такому шаленому темпі, що ти мимоволі хочеш видихнути.
Мало хто хотів би опинитися на місці Ендрю. Але це кіно водночас мотивує – коли треба передушити лінь, перемогти сумніви, встати і бити в барабани. А барабани – вони у кожного свої.
