Сапери в зоні ООС найбільше люблять туман — майор Руслан Ратушняк про специфіку роботи розміновувачів

Сапери в зоні ООС найбільше люблять туман — майор Руслан Ратушняк про специфіку роботи розміновувачів

Офіцер Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України та в минулому керівник групи розмінування, яка працювала на різних напрямках у зоні ООС майор Руслан Ратушняк розповів про те, чим займаються військові-сапери в зоні ООС та про те, як до цього ставиться місцеве населення.

Ведуча: Ніна Жежера

Яку погоду найбільше люблять сапери?

— Це туман. От ми колись підбирали дні, бачили, що можемо бути в полі зору ворога. І в один з днів природа нам так подарувала туман і ми зробили все, що було потрібно.

Це було Широкине. Я знаю, що ви 11 місяців провели в зоні бойових дій.  Коли це було?

— Це був кінець 2015 року – початок 2016-го, навіть січень місяць, коли вже ворожі формування остаточно нібито залишили цей населений пункт і група розмінування в складі іфнших підрозділів, навіть так, бо тоді ми прибували на завдання і в складів висувалися на зачищення території.

Багато знайшли?

— Я пам’ятаю навіть тоді за 300 метрів по паралельнійвулиці одна із команд знайшла опорний пункт, сформований бвндформуваннями, дуже укріплений і по необорежності один з морських піхотинців необережно став на уламок шиферу, під яким була граната. В нього була пошкоджена нога, його евакуювали і хлопець залишився живий. Було виявлено дуже багато протипіхотних мін, це були МОН-50, МОН-90, багато розтяжок, які були знищені группами розмінування.

Населення так само до вас звертається з подібними проханнями?

— Так, за допомогою групи цивільно-військового співробітництва, саме через них люди звертаються щодо виявлення різни залишків, осколків після обстрілів і таке інше.

Я памятаю, це було десь в районі Великого Гранітного, в 2014 році там стояли наші підрозділи і коли противник накрив їх градами. Уже пройшов майже рік, а нам доводилося знищувати осколочно-бойові елементи, які не розірвалися і лежали в людей на городах.

Вже люди там живуть?

— Живуть. Вони кажуть що їм немає куди діватися, ми тут провели все життя, наші батьки  тут жили і ми будемо тут далі жити.

Скільки років, десятиліть потрібно ще буде, щоб ця територія стала безпечною?

— Ви знаєте, я мрію, щоб закінчилася війна в Україні і щоб настав мир у всьому світі, але все ж таки, навіть попри всі мої бажання, будемо сподіватися, що воно так і буде, саперам роботи вистачить іще на десятки років.

Слухати повну версію.