В четверту річницю з дня загибелі незмінного лідеру гурту "Скрябін" Андрія Кузьменка в ефірі шоу "Непробудні" прозвучало інтерв’ю з Кузьмою. Інтерв’ю було записане для програми "Третій", яка виходила на Радіо Промінь в середині 2000-х років.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Ярина Скуратівська
Це третя частина інтерв'ю. Початок читайте тут і тут.
Ярина Скуратівська: – Читаючи твою біографію, ми зрозуміли, що ти взагалі вийшов з панку. Тобто починав ти як панк-виконавець, панк-музикант…
– Так, перша група "Реанімація", а потім "Ланцюгова реакція" друга, то була якби трансформована "Реанімація", то були такі дуже гострі… той звук називався тоді хардкор. От є хардкор-техно, а то був хардкор-панк. І ми кричали так, що всі щурі повтікали з тої школи, де ми робили репетиції. І власне директор з того приводу нас звідти не гнав.
ЯС: – Це говорить про те, що спочатку треба писати ту музику, яка хавається, подобається іншим, а вже потім переходити на улюблені теми.
– Фактично, це самий нормальний рецепт для молодих людей.
ЯС: – До речі, от ви переїхали в Київ, багато друзів залишилося у Новояворівську. Тепер ти, повертаючись туди, бачиш як та глибинка живе? Як вони зараз живуть?
– Мені дуже шкода взагалі такі маленькі міста як Новояворівськ. Тому що всі люди, які мали змогу, вони повтікали до якихось великих міст, а ті, що залишилися, вони залишилися, не скажу, що на вимирання, але на дуже несприятливі умови для життя. Там молодь практично не має, куди себе подіти. При всьому бажанні. Тобто неправда казати, що «ой, якщо захочеш, то ти зможеш». Нема в тебе тих 15 копійок чи навіть 50, щоб поїхати принаймні до того Львова і щось там шукати, якусь свою долю. А в Новояворівську нема що шукати. Так само, як в більшості тих маленьких міст, яких мільйон в Україні. Мені дуже шкода. Я з того приводу навіть рідше почав туди їздити, тому що мені дуже сумно там, вдома.
Ольга Бабчук: – Ти вже себе відчуваєш більше киянином?
– Так, звичайно. У мене десь таке відчуття почалося років два тому. У мене десь голова була така запаморочена один час, і ми, по-моєму, з вами піднімали цю тему минулого разу. І після того памороччя у мене наступив такий новий період, дуже світлий. В голові, я маю на увазі. Я зразу, одномоментно, зрозумів, що я щаслива людина. Нарешті.
ОБ: – І досі залишаєшся щасливим?
– Ой, я щасливію з кожним днем. Від мене можна папіроси підпалювати.
ЯС: – В одному з недавніх інтерв’ю ти сказав, що не хотів би, щоб твоя донька слухала музику з нецензурною лексикою. А на цьому компакті написано "Обережно, містить мати"
– Так що не хочеш брати в руки – не бери. Це попередження для таких людей.
ОБ: – Попередження, по-моєму, спрацьовує абсолютно інакше.
– Абсолютно. Ті, хто не хоче, обов’язково беруть і їх це страшно злить. Боже-боже, що то випускається в Україні.
ЯС: – Але ж твоя донька…
– Одна справа, що я не хотів би. Так вона все одно буде слухати. Вона ж переходить через різні етапи дозрівання
ОБ: – Ти не віриш у чудодійну силу виховання?
– Я не то що не вірю, я навіть не знаю, що така є.
ЯС: – Ти останнім часом почав багато писати пісень соціального спрямування.
– Угу. Мене дуже бентежить.
ЯС: – Це щось на зразок "Музиканти проти наркоманії та алкоголізму"?
– До речі, афоризм такий чув. "Рок проти наркоманії – то таке саме, як бджоли проти меду".
Один із моїх світочів світової музики – то є Боно з групи U2. І я страшно поважаю, що у нього максимальна просто кількість його творів – соціального характеру, і вони сприймаються якщо не нарівні зі всіма Крістінами Агілерами і Брітні Спірсами, то набагато краще і набагато довше. Хоча там є соціал дуже жорсткий. Тобто проблема війни, проблеми расизму. Він виступив, якщо ви знаєте, ініціатором, щоби з країн третього світу зняли їхню заборгованість. Боно виступив. Так що такі люди зі світу музики, і мене дуже бентежить та ситуація, що у нас в Україні, принаймні, немає музикантів, яких би обходила ситуація в Україні. Є партійно заангажовані, але в їхніх текстах я не прослідковую жодного соціуму, вони співають "Україна моя ненька, вишивані рушники", і всьо. Їхній соціум на цьому закінчився.
ЯС: – Або Танець пінгвіна…
– Перепрошую. Танець пінгвіна мав зміст нормальний, соціальний. А якщо слухати, що Танець Пінгвіна страшно веселий, і відкинути три куплета про те, що "мене нервують люди, ті, що думають мало"… Знаєш, багато кому та пісня наступила на мозолі.
ЯС: – Говорячи про соціальну тематику. Якщо ти говориш, що твої останні пісні, на зразок Танець пінгвіна, не крутять на ФМ-ках, то що вже казати про соціальну спрямованість…
– Танець Пінгвіна якраз крутять. Я мав на увазі більшу частину пісень Скрябіна, котрих дякуючи тим ФМ-станціям, ніхто не знав. Ті люди, які хочуть побачити підтекст, вони його побачать, якщо їм пальцем не тикнути навіть. А всім рештам нема чого тикати пальцем, я думаю, що з часом і ті дойдуть.
Андрій Кузьменко. Фото Олена Божко
