Мобільний додаток

"DakhaBrakha" допомагає наша музична непрофесійність – Марко Галаневич

1.02.2019 р., 13:35

DakhaBrakha об’їздили Європу, побували в Австралії, Бразилії, Арабських Еміратах та Колумбії. Але найчастіше виступають у Сполучених Штатах. Про них захоплено пише поважна преса, а на концерти приходить не лише діаспора, а переважно місцева публіка. Вони майстерно поєднують етно і сучасні ритми, трайбл-денс і українську архаїку. Їхні концерти – це театралізоване музичне дійство з яскравим антуражем і психоделічним відеорядом.  Про "етнічне мракобісся", як вони самі себе називають, та місце української музики на світовій культурній карті в ефірі "РанокПРО" говорив фронтмен гурту DakhaBrakha Марко Галаневич.

Ведучі:

Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський

 

Євген Павлюковський: – Коли DakhaBrakha зрозуміли, що знайшли цю формулу поєднання національного колориту і того, що може бути цікаво західному слухачеві?

– Шлях до цього був довгий. Мої коліжанки з дитячого колективу вивчали український фольклор, співали у різних колективах. І коли прийшли в театр "Дах", вони зустрілися з Владом Троїцьким, директором театру і режисером. Він запропонував їм, а згодом і мені, піти шляхом експерименту і роботи з тим, що вони добре знають, що вони добре вміють, і надати нове дихання, нове життя прадавнім українським пісням.

Найважливіше для нас, найцінніше і те, що нам дає натхнення – це українська музична пісенна традиція. Далі ми робимо з нею експерименти, знущаємось. Комусь такий шлях в розвитку музики подобається, комусь менше подобається… Ми не вважаємо, що ми винайшли щось таке супероригінальне і особливе, в кожній країні є приклади таких експериментів з їхнім фольклором.

Зрозуміло, що мейнстрім – то не є етнічна музика чи та, що базується на етнічній музиці. Ми, звісно, знаємо Dead Can Dance чи якісь інші нібито всесвітньо відомі колективи, але вони дуже рідко приїздять до нас.

ЄП: – Але ж, в принципі, етнічні мотиви можна зустріти у дуже багатьох всесвітньо відомих виконавців, від норвежських електронщиків Röyksopp до Селін Діон.

– Мені здається, це дуже важливо і це дуже цінно. Адже як ми бачимо, сучасна поп-музика – вона дуже схожа, і ми не можемо відрізнити виконавців одне від одного.

Дуже важко відрізнити, що ти несеш. Можна, звісно, говорити, що ти несеш загальнолюдські цінності. Але класно, коли ці загальнолюдські цінності ще й мають свою національну барву і колорит.

Ярина Скуратівська: – На скількох інструментах ти граєш?

– Так, щоб дуже добре – то на жодному. А так – то акордеон, перкусія, може ще щось.

ЯС: – А дівчатка?

– Дівчатка теж. У нас найбільше визначилася Ніна, вона на віолончелі грає і більш-менш далеко від неї не відходить. І у неї найкращі результати з тим.

Нам допомагає наша музична непрофесійність. Хоча й професійність також не завадила б.

ЯС: – Як у вас відбувається творення? Ви просто сідаєте на репетиції і імпровізуєте?

– Та я думаю, як у всіх.

Ми сідаємо, заварюємо собі чай, беремо печиво і згадуємо, хто що цікаве бачив, чув, у кого які ідеї з’явилися за цей час і пропонуємо ці ідеї. Хтось просто бере якийсь інструмент і щось награє, і у нас виникають якісь думки, ідеї. Або хтось з дівчат згадує, що ось, була класна пісня, колись ми чули її там-то там-то. Давайте спробуємо її зробити по-нашому.

ЄП: – Я якось спілкувався з одним відомим аранжувальником, і він сказав: "Я взагалі не розумію, як DakhaBrakha робить аранжування. Там же немає аранжувань, це ж просто якийсь хаос!"

– А ми не дуже розуміємо, що таке аранжування. Ми погоджуємося з цим відомим аранжувальником. Так, ми – гурт, який працює без аранжувань.

ЄП: – Коли ви граєте на сцені, складається враження, що у вас просто є фрагменти, на яких відбувається суцільна імпровізація. Це навмисно, чи ви просто не заморочуєтесь, щоб вчити партії?

– Мабуть, ми просто не вміємо грати постійно одні й ті самі партії. Тому назвемо це імпровізацією.

ЯС: – А яка музика звучить у твоєму плеєрі?

– Ну от зараз їхав сюди, слухав новий альбом Джеймса Блейка, непоганий такий. До речі, він пішов якось в хіп-хоп, дуже було неочікувано. Мабуть, це такий тренд, треба буде і нам сходити.

Ми будемо скоро теж сідати працювати над новим альбомом. У нас вже є декілька композицій, напрацювань. Ось у лютому маємо сісти і попрацювати.

ЄП: – Українська публіка на вас реагує дуже жваво. А чи розуміє вас американська?

– Якби не розуміла, ми 15 турів не відкатали б там. Дуже гарно реагує американська публіка. Вона дуже відкрита, дуже емоційна, дуже готова слухати, вбирати, реагувати на те, що відбувається. І якщо говорити про різницю, то все-таки в Західній Європі і в Америці на концерти ходить дуже багато людей старшого покоління – за 50, за 60 років.

От ми час від часу робимо концертні тури у Франції, і там ми їздимо по концертних майданчиках по всій країні. І в кожному місті – у великому, у маленькому – є якийсь хороший концертний зал, куди люди купують концертні абонементи на рік. Вони довіряють арт-директорам цих закладів, тому що туди не привозять якусь "єрунду".

ЯС: – Як часто бачитесь з сім’єю та рідними?

– Це болюче питання.

Ну ось зараз ми вже майже два місяці вдома, зробили собі вихідні майже всі. Крім Ніни, яка поїхала в тур з Dakh Daughters в Америку. Але всі інші з родинами. І якраз намагаємося пожити разом.

Нам допомагає відеозв’язок, чати. Ми тримаємо зв'язок з родинами, але це одна з найскладніших особливостей нашої роботи.

ЄП: – В турах вам доводиться проводити дуже багато часу разом. Не втомлюєтеся одне від одного?

– По-перше, ми дуже поважаємо одне одного і любимо одне одного.

В принципі, у нас вся команда – це п’ятеро людей: нас четверо і наша арт-менеджерка Іринка Горбань, яка з нами майже від самого початку. Ми вже дуже довго одне одного знаємо, знаємо плюси і мінуси, слабкі місця. І намагаємося поважати і пам’ятати, що ми самі маємо створювати навколо себе атмосферу добра і позитиву.

ЯС: – А є якісь теми, які могли б вас розсварити?

– Творчі, в першу чергу. В політиці ми більш-менш одностайні.

В творчості нема такого, щоб ми щось придумали і зразу так і зробили, в когось є певні зауваження. Наприклад, у нас є такі композиції, які не виходять в світ, тому що хтось один каже: "Вона не готова". Ми прислухаємося, і, на жаль, люди цих пісень не чують. Але ми продовжуємо над ними працювати, і можливо, десь років через 5 вони з’являються все-таки.

ЯС: – Чи є для тебе життя поза музикою?

– В мене ще є фотографія. Час від часу мені доводиться влаштовувати різні виставки. Скоро буде в Дніпрі.

ЄП: – Ідеї знімків DakhaBrakha теж належать тобі? Наприклад, знімки з дзеркалами, або той феєричний знімок з рибинами і короваєм?

– Це у нас є прекрасна подруга Ольга Закревська. Вона сама придумала ідею, сама купила рибу, сама вручила нам їх, сама поставила рівненько. І насправді вийшла прекрасна фотографія.

Там насправді довга історія. Вона спеціально закупила великі дзеркала і хотіла зробити із дзеркалами таку інсталяцію. Це трохи далі по Житомирській трасі, біля Коростишева. І ті фотографії – ну такі, нормальні, щось вийшло. І вона каже: "У мене завтра день народження, я собі закупилася. Є кілька рибин дорадо і ще цей хлібчик. Давайте ми попробуємо, най собі буде". І як воно буває, випадково воно виходить дуже класно.

Фото facebook.com

ЯС: – Чим DakhaBrakha сама для себе пояснює свій успіх?

– Ми працюємо гарно, ми багато вкладаємо в це. Ми робимо це чесно і з любов’ю, так нам здається. Ми працювали і працюємо в театрі "Дах", і це теж величезна сила, яка нас надихає, тому що ми постійно у творчому середовищі. Ну й основа – українська автентика – це теж дуже сильна річ, яка дає нам сили.

Плюс ми не закриті, ми відкриті до світу, звертаємось до різних жанрів, різних етнічних традицій. Нам цікаво вбирати те, що ми бачимо, чуємо і переосмислювати це.

Разом з цим, ще одна важлива річ, якої ми навчилися у світових турах – бути пунктуальними.

 ЄП: – Ви якоюсь мірою стали позитивною візитівкою України у культурному світі.

– Дякую на цих словах. Але працювати закордоном нам всім треба, і України все ж таки до сих пір як культурної країни на мапі світу немає.

ЯС: – Коли ви плануєте наступний концерт у Києві?

– Здається, це буде листопад. Ми плануємо зробити його у Палаці Спорту.

"DakhaBrakha" допомагає наша музична непрофесійність – Марко Галаневич

Новини по темі