Спогади про людину, яка несла світло у світ, вбити неможливо...
20 липня минає два роки, як було вбито Павла Шеремета. Журналістська спільнота вимагає розслідувати злочин. Чому так складно просувається справа? В студії програми Українського радіо "Права людини понад усе" - Євгенія Андріюк, активістка "Крим SOS" і Франтішек Вячорка, білоруський громадський активіст, креативний директор білоруського радіо "Свобода" зі своїми спогадами про Павла Шеремета. Спецефір Українського радіо триває.
На фото: Євгенія Андріюк, Ірина Славінська, Юрій Табаченко
(подається мовою оригіналу)
Юрій Табаченко: Євгенія організувала, власне, в день вбивства Павла акцію пам'яті, яка зібрала всіх, хто знав, пам'ятав Павла і яка стала важливою подією в той день. Минає два роки, ми з'ясовуємо сьогодні, що розслідування фактично на місці, ніяких результатів не оприлюднюється, що встановлено особу, але не встановлено... Зображення є, фото є, а хто ця людина - невідомо. Ну от такі результати. Ми згадуємо також сьогодні Павла Шеремета як людину, як журналіста... Євгенія, що на сьогоднішній день з огляду на ті результати, що ми маємо? Наскільки можливо, на вашу думку, рухатися далі? Наскільки реально відновити цю справу і активізувати її знову?
Євгенія Андріюк: Наверное то, что нет никаких результатов расследования - это самая элегантная фраза, которую вы сказали, и это одно из самых больших разочарований, я думаю, не только среди сообщества журналистов, правозащитников, но в целом, и не только даже среди украинского общества, но и большой части белорусского общества, среди тех россиян, которые тоже очень ценили Павла. Это те результаты, которых очень многие люди ждут. Учитывая, что есть большое количество материалов и видео, а год назад журналисты показали, что они справились с расследованием фактов намного лучше правоохранительных органов. Если в прошлом году хоть что-то было, то вот прошел год и ничего...
Ірина Славінська: Рік тому, ближче до роковин загибелі Павла, фільм про який ми говорили в першій частині програми "Права людини понад усе", фільм-розслідування "Вбивство Павла" було презентовано. Я була на прем'єрному показі в MediaHub і пам'ятаю, що зібралися всі ті люди, яких я бачила в MediaHub в день вбивства Павла, і ті, з якими я зустрічалася потім на акції, яку ви організовували, на Майдані Незалежності в день прощання.
Євгенія Андріюк: Несмотря на то, что президент в день убийства заявлял, что это расследование чести для страны, но тем не менее два года прошло, никаких результатов нет. К тому, что мы сейчас знаем, создается впечатление, что вообще ничего не происходит. Возможно, если бы больше раскрывали ощественности, то было бы ощущение и точное понимание - двигается расследование или нет. Но то, что есть сейчас - это пока большое ощущение разочарования, что спустя 2 года так ничего и не понятно.
Ірина Славінська: Я б хотіла попросити повернутися на 2 роки назад, у 20 липня 2016 року. Вечірня зустріч організована, зокрема, активістами Білорусії у Києві. Навіщо це було робити? Павло Шеремет на той час уже кілька років меншкав в Україні, для багатьох він міг асоціюватися з журналістом уже українським. Багато хто його знав як відомого журналіста, який працював у Росії. Ця білоруська ідентичність часто взагалі звлишалася за дужками. Я пам'ятаю, що в моїх ефірах, які я завжди вела українською мовою, Павло часто переходив на білоруську і ми спілкувалися білоруською і українською разом.
Євгенія Андріюк: Для меня как раз впечатление то, чего мне хотелось и что было каким-то якорем, это то, что всегда оставалась его белорусская идентичность, она всегда проскальзывала через какие-то шутки... Во многих эфирах и высказываниях он всегда шутил над какой-то медленостью, пасивностью белорусов... И поэтому для нас, ныне живущих здесь, белорусов в Киеве, в том числе и для меня, Павел всегда был какой-то одной из фигур Беларуси здесь. Сейчас опять намного больше разговоров о том, что произошло в день убийства, но для меня важно то, кем был Павел и является до сих пор для Беларуси. Я была довольно маленькая, когда он начинал свою карьеру. Он был одним из первых журналистов, которого задержали за репортаж, впервые была уголовная ответственность за журналистскую деятельность. После этого он стал проводить расследование, после того, как в 1999 году были похищены опозиционные политики. Он этим активно занимался. Он был соавтором книги "Случайный президент" о Лукашенко и его режиме, а после этого он стал основателем сайта "Белорусский партизан". Он делал вещи, которые были значимы для Беларуси в тот период и остаются значимы до сих пор. Книга и сайт, которые он сделал, продолжают функционировать и являются одним из самых больших и независимых медиаресурсов. Он был очень важной фигурой, несмотря на то, что жил долго в России и в Украине, и для белорусского сообщества. 2 года назад было организовано пространствао в MediaHub для прощания, но все равно было ощущение, что нужно что-то большее... И майдан стал за все это время и местом для протеста, и местом для скорби. У многих людей в тот день было такое ощущение, что хотелось просто собраться, прийти и просто побыть вместе. Очень тяжелый день... И так как то она сама по себе родилась эта идея и был ряд активистов, которые 2 года назад организовали это мероприятие на майдане.
Юрій Табаченко: Я пропоную на цьому етапі долучити до розмови ще одного активіста з Білорусі - Франтішек Вячорка, білоруський громадський активіст, креативний директор білоруського радіо "Свобода" з нами на зв'язку Скайпом. Вітаємо вас. Як білоруська журналістська спільнота сьогодні згадує Павла?
На фото - Франтішек Вячорка
Франтішек Вячорка: Сьогодні багато хто писав про Павла в Білорусії. Звісно, що за два роки вже багато чого змінилося і по-трошку цей шок пройшов, і вже немає цього відчуття, як це було в 2016 році, коли всі просто прокинулися і почали читати, шукати інформацію, навіть писати до Павла,... тому що ніхто не вірив, що це можливо, що Павла вже немає. Сьогодні практично кожний написав про Павла і так цікаво, що Павло був насправді не тільки журналістом, а громадянином, хоч не був громадянином Білорусі, тому що білоруська влада позбавила його цього щастя, але він завжди відчував себе білорусом. І я можу погодитися, що він цю білоруськість ніс і приносив і в Україну, і в Росію, де він тільки не працював. Цікаво, що його вбили в той саме день, коли Лукашенко став президентом. Так і сьогодні. Новосна стрічка була поділена на дві частини. Половина писала про Шеремета, а половина писала про Лукашенка. І я зрозумів, що це дві реальності білоруські. Одна - це Лукашенко, а друга - це Павло. Павло, як альтернатива Лукашенко, як інший білорус, як людина, яка мріяла про іншу Білорусь. На жаль, Павла немає вже, але Лукашенко ще є.
Ірина Славінська: Чи можна сказати, що Павло Шеремет був опозиційним журналістом, якщо це словосполучення взагалі має значення?
Франтішек Вячорка: Я б навіть сказав, що це був приклад опозиційного журналіста, і я б не сказав, що це погано. Тому що диктатура, коли немає свободи, коли від журналістів залежить більше, ніж від активістів, ніж від політиків... Павло був таким журналістом, який не лякався брати відповідальність, який не лякався висловитися, займати позицію, коли він дивився і бачив, що діються погані речі, коли Лукашенко узурпує владу, він казав, він не грав у псевдооб'эктивність. І він задавав іншим журналістам приклад політизованості, яка була дуже важлива для білорусів, щоб активізуватися, боротися за свої права.
Ірина Славінська: Євгеніє! Чи ви читали і читаєте "Білоруський партизан" як видання про альтернативну Білорусь?
Євгенія Андріюк: В Беларуси, так же, как и в Украине, есть набор сайтов, которые люди читают. Набор в Беларуси более ограничен, чем здесь, и в него входит буквально до 5 сайтов. Некоторые занимают более нейтральную позицию. "Белорусский партизан" - один из тех сайтов, которые до сих пор и читаемый и популярный. Было время, они меняли домен, имели технические проблемы, но тем не менее сайт продолжает работать, и я думаю, это наверное одно из того, о чем бы человек мечтал - оставить после себя что-то, что продолжает действовать и работать, даже в тех условиях, когда Павла нет с нами. Это один из читаеміх сайтов, которій продолжает работать.
Ірина Славінська: Чи можна говорити, що після переїзду Павла Шеремета продовжували читати білоруські його читачі?
Євгенія Андріюк: Мне сложно сказать, в каком это было проценте. Но да, естественно.
Юрій Табаченко: Якщо в Україні два роки тому всі переважно пов'язували вбивство Павла з його роботою в українських ЗМІ, то білоруси були абсолютно переконані, що вбили засновника "Білоруського партизана". Зараз яка думка побутує серед білоруської спільноти щодо мотивів цього вбивства?
Франтішек Вячорка: Я взагалі думаю, що білоруські служби могли бути зацікавлені в убивстві Павла і навіть, що це могло бути зорганізовано спільно з російськими спецслужбами, тому що у Павла відбулася еволюція. Павло почав свою діяльність як звичайний простий російський журналіст, але потім, після Майдану, у нього в голові щось перевернулося і він почав висловлюватися не тільки проти Лукашенка, а і дуже сильно проти Путіна. І у мене перші місяці була така думка, що, можливо, це змова. Як це було - зараз складно сказати. Теж бачимо, що українська влада не дуже зацікавлена в цьому розслідуванні.
Ірина Славінська: Повернемося до історії підготовки до прощання з Павлом Шереметом, коли виникла ідея знайти білоруський рушник у Києві. Як це було? Ви були задіяні в цій історії?
Євгенія Андріюк: На самом деле это была инициатива друзей Павла, которые готовили с ним прощание. Мне написала Сергиль Мусаева о том, что нужен белорусский рушник. Идея на прощании была в том, чтобы почтить идентичность и белорусскую, и украинскую с тем, чтобы на гражданской панихиде был и белорусский и украинский рушники. Мы пытались найти его в посольстве, но его там не оказалось. И единственный выход оставался - Андрей Кульков в утреннем ефире на радио сказал о том, что нужен рушник. Мне стали звонить люди... Позвонило около 5 человек. Одна женщина привезла рушник прямо на гражданскую панихиду в Украинский дом. Я тогда была удивлена, для скольких людей он был вдохновением.
Юрій Табаченко: Заговорили ми про українсько-білоруську ідентичність. Наша редакторська група підготувала записи Павла, цитати, ми можемо почути зараз його голос і що він говорив, наприклад, про життя в Україні.
(звучить голос Павла Шеремета)
Юрій Табаченко: Які заходи планують активісти для увічнення памяті Павла Шеремета, аби про нього і про справу його вбивства не забували?
Євгенія Андріюк: К сожаленю, белорусское сообщество здесь в Киеве довольно раздробленное и на данный момент нет никаких совместних инициатив касательно Павла. Я думаю что в эти дни - сегодня и завтра - люди приходят на место его гибели и выражают сочувствие членам его семьи. Я больше, чем уверена, что для Павла это важно, что это совместные усилия и правозазитников, и журналистов, и гражданского общества. Я уверена, что пока не будет правды о том, кто на самом деле стоит за убийством Павла, никто из тех людей, которые активно вовлечены не только в Украине, но и во всех странах, усилия не прекратят. Каждый из нас делает какую-то часть этой работы.
Юрій Табаченко: Що мусимо зробити ми, щоб не повторювались такі трагедії? Чи в силах наших це змінити?
Євгенія Андріюк: Я, как активистка, считаю, что от нас это зависит, и на самом деле, когда в этом году было импровизированное убийство Аркадия Бабченка, как быстро мы поверили. Я вспоминаю, как кто-то из гостей сегодня говорил, что не могли поверить в то, что Шеремета убили. И, к сожалению, убийства в Киеве стали настолько возможны, что мы все легко в это поверили. Говоря об этом очень важно понимать, что каждое убийство - это очень страшно. Мы активисты говорим - есть маленькие обычные шаги. Можно взять и написать письмо в Генпрокуратуру, в Нацполицию о том, что расследование идет медленно и я, как гражданин, требую его ускорить. Генпрокуратура обязана отвечать на каждое такое обращение и будет чувствоваться, что общество следит за тем, что происходит. Пусть секретная информация будет рассказана матери Павла, его семье, потому, что родственники имеют право знать, что случилось, они имею право на эту информацию. Важно, чтобы каждый человек, кому важен Павел, важно его убийство и в том числе многие ценности, за которые мы боремся, каждый может сделать немножко, для того, чтобы это сдвинулось. И чем больше будет людей участвовать, тем больше будет давление, оказываемое обществом га государство.
Юрій Табаченко: Чому навчив вас Павло?
Євгенія Андріюк: Я говорила, что для меня самым важным остается и останется то, как он говорил про вышиванку белым по белому. Для меня это идентичность и ценность. Для меня Павел был одним из примеров, как можно сохранять свою идентичность, что для меня актуально, не живя в своей стране. Для многих беларусов это очень больная тема. Мы любим и хотим развития своей стране, но я соглашусь с Павлом в том, что режим Лукашенка очень вреден для Беларуси. Поэтому у нас есть такое отношение - ты любишь свою страну, но на протяжении 20 лет ты никак не можешь смириться с тем правительством, которое есть. И поэтому для меня Павел очень важный пример того, как продолжать работать для своей страны, как продолжать развивать свою страну даже будучи вынужденной покинуть ее. Даже живя в других странах Павел продолжал работать для Беларуси и сейчас, даже спустя 2 года после его смерти, видны результаты его работы и они будут обязательно продолжаться.
Прослухати повну версію програми
