Лариса Осадча: За класифікацією ООН молодою людина вважається до 45 років

Лариса Осадча: За класифікацією ООН молодою людина вважається до 45 років

До якого віку не соромно вчитися? Де проходить межа між дитинством, молодістю і старістю? У Всесвітній день поширення інформації про зловживання щодо осіб похилого віку над цими питаннями розмірковувала в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні. Вдень” філософ Лариса Осадча:
 
Україна теж рухається в цьому напрямку, оскільки молодість дуже розтягується і в Україні, і в світі. Можна жити за сценарієм своїх батьків, або за антисценарієм. Скоріше за все, діти обирають собі антисценарій своїх батьків. Якщо епоха батьків змушувала їх бути прагматичними, хапатися за будь-яку можливість, бути в чомусь нерозбірливими, більше планувати, то діти виросли більше під крилом, у більшому затишку. Вони можуть собі дозволити заглиблюватися в аксиологію. У нас величезний запит в університеті на дистанційну форму навчання. Діти дуже поспішають працювати, мати стаж. І навчатися, і отримувати сертифікати на якихось спеціалізованих курсах, влітку їдуть отримувати якийсь додатковий досвід. Тобто поспішають жити.

Я пам'ятаю Радянський Союз, коли заробляти було соромно. Якщо ти починаєш заробляти, тебе одразу називають спекулянтом чи чимось гіршим. І раптом ми через дев'яності потрапляємо у світ, де заробляти треба. Цей перелом уже трапився?

Цей тренд тільки з'являється, бо ці молоді люди, про які ми  говоримо, вони в інший спосіб здобувають собі кошти. Вони не привласнюють існуюючий капітал, нерухомість, вони намагаються створити. Якраз це та молодість, яка не може накладатися на індустріальну епоху. Інформаційна епоха відкладає великий відбиток і зміну поведінки. В індустріальній епосі, коли люди жили за часом, який детермінувався ззовні, зі школи починалася соціалізація, хто мав влитися в систему, відбір певний відбувався. Дітей з дитинства готували до верстата. Тому дитинство тривало стільки, скільки тривав освітній період.

Тобто вивчився і пішов далі. А сьогодні як це відбувається?

Сьогодні ще інтенсивніше, ще складніше. Інформаційна епоха накладає на наш життєвий ритм ще складніші вимоги. Коли людина аграрного суспільства жила в біологічному ритмі, індустріального в заводському ритмі, то в інформаційному суспільстві ви постійно працюєте з інформацією. Тому великою стає роль самодисципліонування, роль власного режиму. Тут ми його вибираємо. І діти теж в цей неупорядкований світ вливаються на рівні з дорослими. Переживають ті самі стреси. І можливо, підготовка до життя насправді зникає, зникає дитинство. Дитяча мода наслідує дорослу моду. Так само ці талант-шоу, де дорослі беруть участь і діти так само. Це надзвичайно стресогінний фактор.

Психологи кажуть, що дитинство - це такий необхідний, іманентний стан, який не можна відбирати.

З біологічної точки зору дитинство не зникне. Бо дитина до 4 років не зможе вижити без сторонньої допомоги. Взагалі дитинство, молодість, літній вік, це багато в чому соціальні категорії, з приводу яких ми ніби домовляємося, які стають стереотипними. І насправді це вже питання інституційного закріплення. І дитинство треба захищати на рівні інституційному.