Як пише тижневик "Дзеркало тижня", тема доцільності подальшого існування так званого "великого договору" України з РФ про дружбу, співробітництво та партнерство викликає чимало дискусій в середовищі політиків, юристів та експертів. Чи варто зараз розривати цей міжнародний за своєю природою документ? Щоправда, зазначає видання, Україна і Росія з самого початку вкладали в текст Договору дещо різний зміст. Україна мала намір створити правові рамки відносин рівних і суверенних держав. Натомість Росія намагалася закріпити свій вплив на Україну. Врешті-решт, говориться в публікації, Договір підписали. Але його символічне значення важило більше ніж правова якість, оскільки головною вадою цього документа стала відсутність прописаного механізму правового врегулювання спорів між двома країнами. Хоча в 1990-ті відносини між Україною і РФ вважалися "навічно дружніми" і навіть можливості виникнення конфлікту не передбачалося. Не кажучи вже про війну.
У 2014 році своєю варварською агресією, пише тижневик, Росія порушила кожне слово Договору. Але чи означає це, що його треба негайно розірвати? На думку авторів публікації Олени Зеркаль і Тараса Качки, цього робити не варто. З одного боку, такий крок не усуне агресію Росії, з іншого - російська сторона навіть формально не буде зв’язана жодними нормами закону, які і так грубо порушує. Як підкреслюють автори, правильно було б максимально використовувати Договір для вирішення проблем між сторонами: вести переговори, вимагати виконання підписаних угод, а коли нічого не виходить – звертатися до міжнародних судів. На жаль, констатують автори статті, жодної правової процедури, жодних арбітражів чи міжнародних судів у Договорі про дружбу не згадано. Тому упродовж 4-х років війни так званий "великий договір" Україна використовувала для захисту своїх інтересів у поєднанні з іншими інструментами міжнародного права. Була незліченна кількість дипломатичних нот, переговорів, консультацій, які мали на меті примусити Росію повернутися у правове полі, проте країна-агресор не бажає добровільно виконувати свої зобов’язання . Отже, підсумовують автори тижневика, важливо не так вийти з Договору, як припинити його порушення іншою стороною, або хоча б мінімізувати шкоду від цих порушень. А також потрібно зробити все можливе, щоб притягнути Росію до відповідальності за міжнародні протиправні дії. Саме лише розірвання Договору не вирішило б цього завдання, переконані автори "Дзеркала тижня".
В анексованому Росією Криму молодь насильно змушують служити в армії країни-агресора, розповідає газета "Україна молода". За час окупації півострова до лав російської армії призвали не менше 10-ти тисяч кримчан. Понад сотню жителів Криму вже притягнули до адміністративної відповідальності за порушення військового обліку, шестеро громадян понесли кримінальну відповідальність за відмову служити в російській армії. Тільки в Сімферопольському, Джанкойському, Красногвардійському районах юнаків призовного віку оштрафовано на суму 25 тисяч російських рублів. Найбільший протест у молоді викликає те, що їх відправляють служити в Росію: Ростовську область, Краснодарський край, Підмосков’я.
Всі ці дії окупаційної влади абсолютно протизаконні, пояснив співробітник Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Андрій Андросов, адже Росія на міжнародному рівні визнана державою-окупантом. Призов на військову службу та пропаганда служби в російській армії чітко порушує 51-шу статтю 4-ої Женевської конвенції, яка забороняє забирати до війська жителів окупованих територій та будь-яку пропаганду, пов’язану з цим.
Попри все, зазначає видання, окупаційна влада запланувала призвати у 2018 році 2 тисячі 300 кримчан. З квітня до середини липня триватиме призовна кампанія. Водночас українські правозахисники продовжують активно працювати над тим, щоб за підтримки міжнародної спільноти та урядів демократичних країн домогтися від РФ припинення військового призову на Кримському півострові. Розроблено цілу низку рекомендацій для кримчан про те, як не стати жертвою кримінального переслідування за ухилення від служби в російській армії. Правозахисні організації закликають також надсилати фото- та відеоматеріали, що підтверджують факти насильницького призову громадян України в Криму на військову службу. Допомога та консультації з цього питання надаватимуться безкоштовно, інформує газета.
З рубрики "Російський солдате, кидай рушницю, йди додому" в газеті "Голос України" можна дізнатися, що думають про війну на Донбасі громадяни Росії. В одній із останніх підбірок листів із соціальних мереж видання повідомляє, що в Росії з’явилися антивоєнні ефіри, які розвіюють міфи про "фашистських сусідів" і "миролюбивый Кремль". Активісти руху "14 відсотків" ( це – ті, хто не підтримує Путіна) розповідають, чому владі вигідні війни, чому провалився проект Кремля "новоросія" в Україні. Опозиційна передача закликає росіян проявляти свою громадянську позицію і доводить, що від кожної звичайної людини залежить, скільки триватиме розв’язана Росією братовбивча війна на Сході України.
Серед наведених редакцією висловлювань в Інтернет-мережі є думка бізнесмена з міста Волгоград Владислава Мурашкіна. Він вважає, що пропри шквал путінської пропаганди, чітко зрозуміло: приєднання Криму – це крок для підвищення рейтингу Путіна, і ніщо інше. А війна на Донбасі – це спосіб "сплавити" росіян, які сп’яніли від пропаганди, і не проти реалізувати свої садистські, войовничі та інші схильності. Тут, в Росії, пише він, такі не потрібні, нехай ідуть, аби стати "гарматним м’ясом". Сирійська кампанія, зазначає Владислав Мурашкін, має той самий відтінок, без жодних високих цілей. А загалом, додає блогер, ситуація в середині Росії гнітюча. У молоді опускаються руки, багато-хто просто втікає – вивчає англійську і "валить" з країни. Адекватності в країні залишається дедалі менше, а саме вона є стримуючою силою агресії, переконаний автор з Волгограда.
Мешканець Тверської області, колишній військовий Володимир Єгоров поділився: минулого року побував в Україні, три тижні жив в Чернігові, ще раз переконався : не потрібно вірити страшилкам російської пропаганди про українців – це щирі, гостинні і добрі люди. А Чернігів – дуже красиве місто, яке згадую з ностальгією.
В Росії, написав далі блогер, з гіркотою спостерігаю, що виробляє кремлівська влада. Це – кровожерливий монстр. Можливо, зауважує Володимир Єгоров, я останні дні на волі. За правду, висловлену відкрито, мене судитимуть. Але українцям висловлюю слова підтримки.
Український борщ можуть внести до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Міністерство культури України підтримало ініціативу Асоціації постачальників і торговельних мереж, розповідає газета "Сегодня". Залишилося обрати рецепт "класичного" борщу серед багатьох інших, а також внести страву до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. Видання нагадує, що в ньому вже є шість пунктів нематеріальної культурної спадщини українців. Це – косовська і опішнянська кераміка, кролевецькі ткані рушники, петриківський розпис, культура випікання хліба і козацькі пісні Дніпропетровщини.
На переконання українських фахівців, борщ повністю відповідає критеріям ЮНЕСКО, адже ця національна страва свідчить про культурну ідентичність суспільства. Газета зазначає, що український борщ – не перша кулінарна спадщина, визнана ЮНЕСКО. В 2016 році до цього списку, як світова спадщина, було внесено лаваш (за спільною заявкою Азербайджану, Ірану, Казахстану, Киргизії і Туреччини).
Того ж року було визнано культуру пива, за поданням Бельгії, а також за заявкою Франції – всю французьку кухню. Крім того, світовими цінностями вважаються неаполітанська піца, грузинське вино і грецький салат.
Огляд української преси підготувала Наталя Білоус.
