Андрій Веселовський, Надзвичайний і Повноважний Посол України, завідувач Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України. Фото: Нова Європа
Все ще залишається багато людей з ілюзіями, що Росія зупиниться на Україні
Якими мають бути гарантії безпеки для України? Адже, коли ми чуємо слова Медвєдєва про те, що Україна або буде з Росією, або буде знищена, ми розуміємо, що маємо справу з абсолютними психопатами, які від нас не відчепляться.
Це добре, що Медвєдєв говорить такі слова. Треба перекладати їх англійською і максимально поширювати серед наших партнерів. Адже серед них є люди, у яких все ще залишаються ілюзії щодо того, що Україна якось домовиться з Росією. Також серед них є люди, які мають ілюзії щодо того, що Росії буде достатньо України, і вона на Україні зупиниться. Але якщо висловлювання Медвєдєва і його колег будуть якісно і багаторазово донесені до керівництва наших партнерів, в тому числі до новообраного президента Трампа, у них, можливо, спрацює відчуття власної безпеки.
Ядерна зброя, НАТО і двосторонні угоди
Щодо гарантій безпеки. Загалом, абсолютних гарантій ніколи не буває. Зараз найкращі гарантії, які нині є в світі – це ядерна зброя і найпотужніша армія. Все це є у США і у КНР. Частково свої гарантії США поширюють і на Європейський континент в рамках НАТО. Отже, проста відповідь на ваше запитання така: Україна – член НАТО, і гарантії безпеки за Вашингтонським договором про створення Північноатлантичного блоку, який був укладений в 1949 році. Тоді вони поширяться і на нас теж.
Чи є якісь інші варіанти? Є. Це – двосторонні угоди. Наприклад, та ж Південна Корея має угоду зі США про взаємну допомогу у випадку нападу. Як Корея буде захищати США, так і США будуть захищати Корею. Такі ж угоди, але дещо простіші, укладені у США з Ізраїлем. Отже, другий варіант після членства в НАТО – це двосторонні угоди з рішучою ядерною державою. Ми можемо укласти, наприклад, двосторонні угоди з Пакистаном. Але не буде Пакистан захищати нас своєю ядерною зброєю проти РФ. Чи якісь ще варіанти? Мабуть, на сьогодні немає. Їх не існує проти РФ. Проти якоїсь іншої слабшої країни ми б могли стояти довго і, можливо, перемогти достатньо швидко. Але у випадку з РФ, на жаль, інших варіантів я не бачу.
Угоди без гарантій і зобов’язань
Звичайно, в усіх тих угодах, які ми укладаємо з різними країнами світу, їх близько 28-ми, самих угод може вже й більше, про те, що нам надають допомогу в сфері безпеки, слова "гарантії" немає. Принаймні, в англійському варіанті тексту. Так, це серйозна допомога. І матеріальна, і фінансова, і збройна, і дипломатична, і політична. Але все це – не зобов’язання воювати разом з нами проти РФ. Цих зобов’язань там немає.
Україна працює над питанням досягнення єдності країн-членів альянсу щодо запрошення України в НАТО. Адже таке запрошення буде дуже сильним аргументом для припинення цієї війни. Про це в інтерв’ю Суспільному заявив керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Водночас, вчора в нашому ефірі політолог Євген Магда сказав, що Україні на цьому етапі про НАТО варто забути. Близько 7-ми країн не бачать наших перспектив в НАТО, пов’язуючи наше членство з небезпекою ескалації. Чи варто нам активно просувати ідею нашого запрошення? Чи нам варто зосередитися на двосторонніх угодах, таких як США – Південна Корея, США – Ізраїль?
США уклали угоду з Південною Кореєю тому, що Північна Корея весь час озброювалася протягом останніх 40-ка років, а потім почала шукати можливості для створення ядерної зброї. І в цих умовах Південна Корея, значно більш розвинута і промислово, і технічно, взялася робити ядерну зброю. Для того, щоб не допустити розповзання ядерної зброї і вимагати міжнародну угоду про її нерозповсюдження, США запевнили Південну Корею, що вони власною ядерною зброєю її захистять, і тому їй створювати цю зброю не потрібно. У нас цього варіанту немає.
Щодо Ізраїлю, то ця країна є емоційно, психологічно, морально, історично дуже тісно зв’язана зі США. Значна частина світового єврейського населення мешкає в США, таким чином, є таке своєрідне історичне об’єднання, яке теж передбачає надання особливих гарантій. Тим паче політика арабських країн в ряді випадків, зокрема, це і сектор Гази, це і Хезболла, це і Ісламська держава, це і діяльність інших підривних терористичних організацій, примушує США надавати аналогічні гарантії Ізраїлю. Нам такі гарантії теж не світять. Отже, залишається варіант, про який я сказав на самому початку – це НАТО.
Якщо ми не виживемо, загроза для Європи і для США зросте
Чи варто про це говорити зараз? Не тільки зараз! Вдень і вночі всім поспіль! Тому що тільки ця наполегливість і влади, і населення, і бізнесу, і громадянського суспільства, зрештою зможе переконати наших партнерів, що треба щось з цим робити. Варіант надання нам запрошення, я цілком згоден з паном Магдою, малоймовірний. Але він буде більш ймовірний, якщо ми будемо і вдень, і вночі всі, все наше суспільство, будемо говорити про те, що це нам потрібно для того, щоб вижити. А якщо ми не виживемо, то загроза для Європи і для США зросте. І цей аргумент дуже примітивний, дуже простий, але його треба повторювати.
Для того, щоб так само, як наше суспільство це розуміє, так само зрозуміло і німецьке суспільство. Тоді німецьке суспільство скаже своєму канцлеру, або цьому, або наступному, що це серйозне питання, і потрібно міняти політику. Так само і американське суспільство і американські члени Конгресу мають сказати своєму президенту. Ну, цьому вже не встигнуть, але наступному – встигнуть. Напевно, за 4 роки. Мозолитимуть йому очі щодня і говоритимуть, що треба щось вирішувати. Тільки тоді щось зрушиться. Якщо ми не будемо лупати цю скелю, ми і надалі залишимося беззахисними перед звірячою російською навалою.
Китай нам не друг. Хоча, на щастя, ще й не ворог
Раніше Дональд Трамп заявляв про те, що він категорично проти ударів далекобійною американською зброєю вглиб РФ, оскільки, на його погляд, це значно посилить ескалацію. Далі було важливе уточнення: в той же час ми не можемо залишити Україну на одинці з РФ. Яка, на вашу думку, роль Китаю в створенні гарантій безпеки для України? Роман Безсмертний в інтерв’ю говорив про те, що необхідно зібрати разом всіх підписантів Будапештського меморандуму, для того, щоб вони передивилися його зміст і переписали його нормальною мовою зі зрозумілими гарантіями безпеки.
Свого часу, одразу після початку війни проти України, в 2014 році, Україна з цим Будапештським меморандумом пішла до наших підписантів. А саме – до Вашингтона, до Лондона і до Москви. І сказала: давайте проводити консультації, як тут сказано. Що ж робити в цій ситуації? Лондон і Вашингтон погодилися і сказали, що готові приїхати. Москва сказала, що вони нічого не знають. Вони, мовляв, на нас не нападали, і це наші внутрішні проблеми. Тож, я не виключаю, що подібну відповідь ми почуємо і від Китаю.
Я скептично ставлюся до слів пана Романа. Якби Китай хотів втрутитися, йому було б достатньо обрізати постачання технологій і техніки для РФ і припинити купувати у них дорогу нафту. На цьому все б закінчилося одразу. І війна припинилася б. Тому на Китай нам сподіватися, мабуть, не варто. Китай буде діяти тихо, обережно, буде якимось чином підтримувати ідею миру, ідею якогось перимир’я тощо. Під час візиту Медведєва до Пекіну лідер Китаю говорив про те, що не потрібно розпалювати конфлікт далі, потрібно зупинятися. Але ж він не сказав "стоп". Він не сказав, що Китай не підтримує їхню війну, що він проти їхньої війни, що вони агресори. Цих слів немає. І немає слова "війна". Є слова "український конфлікт". Тобто Китай нам не друг. Хоча, на щастя, ще й не ворог.
Американці будуть впливати на Китай, виходячи зі своїх інтересів
Щодо інших впливів на Китай, його будуть робити американці. Але вони це будуть робити, виходячи зі своїх інтересів. Виходячи з того, що політика Трампа передбачає в зміні теперішнього торговельного балансу між Китаєм і США перенесення американських передових технологічних виробництв з Китаю назад в США. Ось цим вони будуть займатися. А чи є це важелем для того, щоб Китай припинив допомагати РФ, я думаю, що ні. Я думаю, що це другорядне питання для американців у розмові з Китаєм. Він хоча б не допомагає РФ зброєю, а міг би й так.
Питання війни Росії проти України вирішується спільно США і європейцями. Назвемо це НАТО, назвемо це Європейський Союз, назвемо це як завгодно – "наші партнери", "Рамштайн" тощо. Але ці 60+ держав і азійські держави, які теж нас підтримують, і та ж Австралія, і Південна Корея, і Японія, і ряд держав в Латинській Америці – оця велика партнерська компанія і вирішує долю цієї війни і цієї агресії. Вона може, якщо візьметься за це суттєво і повноцінно, зупинити Росію.
Табір прихильників України
Незаперечним залишається те, що табір прихильників України в Європі значно посилився. Нове керівництво Європарламенту, Євроради, жорсткий генсек НАТО – все це ті люди, які розуміють, що таке рашизм, яку небезпеку для світу, для глобального правопорядку несе РФ.
Додайте сюди ще створення посади комісара ЄС з питань, яку обійняв колишній прем’єр Литви і наш друг Андрюс Кубілюс. Додайте сюди ще суттєве збільшення військових бюджетів в Британії, у Франції, в Нідерландах, Данії тощо. Тобто процес йде.
Чи є лендліз паличкою-виручалочкою?
Згадаймо оборонний бюджет США на 2025 рік, в якому немає згадки про лендліз для України. Наступного тижні цей документ розглядатиме Сенат США, далі – підпис президента. На які варіанти допомоги можливі з боку США? На які варіанти може розраховувати Україна?
Є ще пара законопроєктів, які зараз розглядаються Конгресом, в яких може бути згадка про лендліз. Тобто, якщо його немає в оборонному бюджеті, він може бути втілений в іншому місці. Чи буде це, ми не знаємо. Чи є лендліз паличкою-виручалочкою? Якщо для Трампа принципово не дозволити Росії просуватися далі, він знайде спосіб. Він, як сказав один американський журналіст, сам собі державний секретар, сам собі міністр юстиції. І я додам – він є сам собі Конгрес. І якщо його радники разом з ним дійдуть думки, що Україні треба допомагати, а Росію треба зупиняти, вони знайдуть способи це зробити. Як би ці способи не називалися – лендліз чи якось інакше. Головне, переконати в цьому зараз президента США і його найближче оточення.
