Ольга Айвазовська: "Я би не говорила про занепад демократії"

Ольга Айвазовська: "Я би не говорила про занепад демократії"

"Я би не говорила про занепад демократії", – зауважує голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, коментуючи все агресивніші дії у світі авторитарних режимів, популярність популістів, демагогів. Так, проблема є, адже авторитарні режими (наприклад, Іран, Китай, Росія) дуже ефективно об'єднуються. Там, де рішення ухвалюють швидко, набагато оперативніше можна завдати шкоду сусідам, ніж, коли 27 країн ЄС мусять пройти етап перемовин і погодитись на якесь спільне рішення. З іншого боку, поляризація, популізм – це історія дуже стандартна для виборів, зауважує Айвазовська. І загалом це циклічний процес, констатує вона в ефірі Радіо Культура.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Ілюстративне фото: Суспільне Донбас 

Це, скоріше, етап переосмислення 

Демократія зараз в небезпеці? 

Це циклічний процес. Демократія – це вплив громадян, влада громадян управляти власним життям через безпосередньо обраних представників, тобто парламент, президента, уряд або напряму. Тому, коли ми говоримо про те, що демократія занепадає, це скоріше реакція на зовнішні виклики, коли людям хочеться простих рішень, тому перемагає постправда і популізм. Тому що ніхто з нас в більшій мірі не готовий індивідуально чи групово, будучи просто громадянином, брати повноцінну відповідальність за наслідки свого волевиявлення.

Уявімо собі рівень викликів державного діяча, за якого ми віддали голос і через п'ять років можемо стверджувати чи оцінювати власний вибір, як помилковий. Дуже рідко люди визнають помилку власного вибору. І натомість люди очікують того, що прийде якийсь дуже мудрий діяч, який обіцяв за 24 години завершити війну, дуже швидко розв'язати всі глобальні проблеми голоду, незаконної міграції, безпеки і таке інше. Натомість пропонувати порядок денний 20 років реформ, крові, поту й інвестицій – це абсолютно не популярна адженда. Тобто порядок денний таких політиків мало імпонує виборцю в будь-якій країні.

Тому, насправді, демократія, як система, зараз в небезпеці й усі тренди демонструють, що авторитарні режими навчилися об'єднуватись, співпрацювати в межах поза власними кордонами і таким чином збільшувати свій вплив, як абсолютно структурована вертикаль. Тому що демократія – це горизонталь. Тут якось об'єднатися, ефективно ухвалювати рішення за 5 хвилин, діяти спільно набагато важче. Бо процес ухвалення рішення – це процедура і уникнути її дуже складно, ніхто не має права просто наказати робити те чи інше. Натомість авторитарні режими дуже ефективно об'єднуються. Вони хочуть захоплювати світ, не маючи спільної ідеології. Вони ж настільки розрізнені. Що може бути спільного в Ірану, Китаю і Росії? Ідея захоплювати світ, допомагати один одному і встановлювати контроль в своїх регіонах привалює. Там, де рішення ухвалюються швидко і легко, набагато оперативніше можна завдати шкоду сусідам, ніж, коли, умовно, 27 країн ЄС мусять пройти етап перемовин і погодитись на якесь спільне колективне рішення. І від швидкості ухвалення рішень, від низької вартості людського життя інколи залежить ефективність.

Але прийняти це до кінця – означає програти власній ідеології. Демократія – це ідеологія, на відміну від авторитарних режимів. Тому що якщо ви говорите про цінність політичних прав – прав людини, то це ідеологія, тому що ви говорите про конкретні цінності, які система і ви особисто мали би відстоювати, якщо ви є їхнім послідовником. Натомість авторитарні режими не мають спільної ідеології, але мають спільні цілі й завдання. Тому я би не говорила про занепад демократії. Це скоріше етап переосмислення і теза про воюючу войовничу демократію – вона не нова, але вона реалізується. Добро не може просто приймати стан справ заради виживання конкретного індивіда просто, як є. Тобто це ліволіберальна дискусія, яка часто перемагає в західному світі, але вона про те, щоб припинити війну, потрібно припинити надавати зброю Україні. І вона веде до того, щоб врятувати життя, треба більше вмерти, або вбити, або допустити окупацію, в результаті якої будуть помирати і знищуватись люди, генерації, покоління.

Помилково, що демократія сприймається лише як делегована. Це не так. Це паралельно існуюча система, делегована через законних представників і безпосередньо. Якщо відділяти делеговану демократію і не робити нічого власноруч на своєму локальному рівні – рівні громади, міста і не лише, то очевидно, що ці законно обрані представники відриваються від народу, живуть в своїй парадигмі, обіцяють вам прості рішення, сприймають вас виключно, як електорат або "болото" – це група виборців, які не за, не проти, от вони такі аморфні та їхні інтереси можна трошки зінженерувати під час виборчої кампанії красивими роликами, слоганами, ідеями, гарно вбраним кандидатом, який вам точно буде до вподоби або кандидатом простим, близьким до народу. І це мало би спонукати вас, як мавпочку, натиснути оцю кнопочку чи намалювати галочку чи хрестик у бюлетені і на тому все. "Болото" – це основна цільова аудиторія будь-якої політтехнологічної кампанії: змусити людей, яким усе одно, голосувати за тих, за кого треба, хто буде більше з'являтися в медіа, про кого будуть більше говорити. І якщо демократія виключно делегована, тобто цей процес виключно делегується – управління – комусь, то рано чи пізно оцей відрив еліти від суспільства забезпечений. Якщо ми звернемо увагу на інші фактори, умовно об'єднання людей навколо впорядкування прибудинкової території, якісь елементарні речі й позитивні практики – це вже є спільне управління спільним простором. І люди це не зобов'язані комусь делегувати. А роблять це власноруч і показують приклад, який стає практикою нормальною. 

Демократія – це не просто влада народу, а форма впливу

Що для тебе є ознаками демократії? 

Для мене демократія – це не просто влада народу, а форма впливу. Якщо громадяни мають вплив, це означає, що це демократична система. Бо політик, державний службовець, будь-хто інший не зможе ігнорувати те, що 80% вважають, що, наприклад, ця форма мирного договору з країною-агресором РФ є неприйнятною. Тобто така влада не зможе цей договір укласти, тому що воля народу є іншою, протилежною. В демократії індивідуум має значення. Кожен рівний. І людина, яка має вищу освіту, яка не має, її вплив є однаковим в повноцінно демократичному суспільстві. 

В умовах воєнного стану, коли немає можливості проводити вибори, що є ознакою демократії? 

Ознаки такі мають місце. Навіть в умовах воєнного стану і навіть за наявності телемарафону в нас немає проблем доступу до інформації громадян з інших джерел, яка подана в критичний спосіб. Тобто воєнної цензури в нас немає. Зараз збалансовує багато чого інтернет і навіть в цих умовах ми розуміємо, що закрити повністю інформаційне поле просто неможливо, воно все одно розривається горизонтальними медіа. Не може бути демократії без циклічності інформації, яка диверсифікована. Тому що громадянин не може ухвалити рішення – це правда чи неправда, якщо він споживає інформацію з одного джерела і це джерело під контролем уряду або умовно президента, тому що ми говоримо про правовий режим воєнного стану. В Україні цього немає. В нас є розслідувальні програми, в нас є журналісти, які викривають корупційні схеми, в нас це все циклює. Це призводить до зміни урядовців, це призводить до скандалів, але тим не менше це інформаційне поле не запаковано, як в авторитарному режимі чи в класичному правовому режимі воєнного стану. Вам важко щось приховати в цій державі. 

Якщо говорити про інші форми, місцеве самоврядування – це владна горизонталь. Отут можуть бути якісь ризики, тому що якщо ми говоримо про ефективну зміну і реформу місцевого самоврядування, коли воно мало через реформу децентралізації власні ресурси на розвиток і саме на рівні громади ухвалювало рішення, як розподіляти ці ресурси, на що вони використовуватимуться, коли самі громадяни голосували… Тобто це теж форма участі громадян в управлінні своєю територією через бюджет участі. Чи є бюджет участі зараз? Дуже мінімально. Місцеве самоврядування немає достатніх ресурсів і ця ситуація може погіршувати через те, що є дублювання функції між воєнними адміністраціями і місцевим самоврядуванням. І дуже часто це призводить до конфліктів неефективної системи управління і наступних наслідків. Тобто комунікація, медіа, доступ до інформації – це одна складова, яка превентивна щодо того, щоб цей режим був авторитарним в короткі терміни. Громадяни беруть участь в формуванні певних політик бюджетних статей і таке інше. Там, де громада активна, там це працює. Там, де громада не активна, там цього немає. 

"Тепер Трамп за чотири роки може зробити дуже багато"

Ти повернулася не так давно зі Штатів. Є загроза демократії після приходу Трампа?

Демократія – це завжди боротьба. Якщо ви відкриєте мапу виборів, але не на рівні штатів, а на рівні округів – вона більш деталізована – ви побачите, що вона майже вся червона. Так само, як у нас в 2019 році вона була майже вся зелена. Настрої там дуже різні, але штати – це ж 50 окремих держав по-хорошому. Оцінити вибори, перебуваючи в одному місці, дуже складно. Настрої безпосередньо у Вашингтоні точно відрізняються від настроїв у Техасі. Тепер Трамп за чотири роки може зробити дуже багато, тому що він має попередній досвід і досить високий рівень критичного ставлення до тих інституцій, які йому заважали певним чином реалізовувати його бачення, без цього фактору стримування. Поляризація у Сполучених Штатах дуже висока, їм доведеться пережити цей цикл в той спосіб, який вони зможуть, тому що оця монополія результатів виборів дає карт-бланш новому президенту у всіх його діях. 

Ольга Айвазовська і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура 

Популізм – це історія дуже стандартна для виборів

Не стільки поляризацію, скільки розкол називають однією з причин і загроз демократії, тому що є відчуття несправедливості і відчуття нерівності в суспільстві. Наскільки в Україні оця поляризація присутня? 

Поляризація, популізм – це історія дуже стандартна для електоральних процесів і виборів. Питання в тому, як ми на це реагуємо, і які задавнені проблеми та недовіра сформовані раніше. І популізм, його позитивна сторона, як стверджують дослідники, в тому, що він сприяє мобілізації. Тобто, ви можете в спрощеній формі пояснити людям, що потрібно робити, аби повести за собою. Але питання, наскільки ця спрощена форма лягає на якийсь раціональний грунт. Тому що (умовно) перемогти Росію чи припинити війну "за 24 години" немає під собою жодного підґрунтя. Мені здається, ця історія дуже циклічна, коли держава переживає хвилі простих рішень особливо після певних криз, орієнтацію на популізм і таке інше. Мене більше лякають насправді навіть наші європейські сусіди, тому що коли в Румунії перемагає в першому турі тіктокер, якого ніхто не знає, як політика, як діяча, взагалі він мало кому відомий, на якого ніхто не сподівається (Конституційний суд Румунії 6 грудня постановив скасувати результати президентських виборів, після чого виборчий процес відновиться в повному обсязі – ред). Його партія бере 5%. Це може призвести до великого хаосу, коли є президент, за яким нічого немає: ані партії, ані системи, лише впізнаваність. І коли ця впізнаваність не трансформується в можливість об'єднувати навколо себе людей – це дуже страшно. 

Вирішення питання слабкості демократії полягає в якості виборця

Зараз починають серйозно говорити про технологічність демократії і технології, як виклик демократії. Втручання у вибори, втручання у референдуми, маніпулювання громадською думкою – це один із ризиків, коли ти змушений відмовлятися від таких дуже демократичних форм, як референдум. Як ти бачиш технології – це більше загроза для демократичних процесів чи все-таки можна їх поставити на користь? 

Це форма впливу, яка не потребує великих видатків, фінансів, операційного якогось навантаження на бюджет. Технології можуть працювати за, але питання в тому, хто є оця таргетована група, хто є ціллю: технології, дезінформації, пропаганди. Це люди. Вирішення питання слабкості демократії полягає в якості виборця. Мова про те, що ми вдумливо, використавши і витративши певний час, власний інтелект, додавши зусиль, ухвалили рішення в цьому спектрі, кого ми підтримуємо, кому ми делегуємо певні повноваження. І тоді ми беремо на себе відповідальність, як цей уряд буде працювати далі, якщо що, визнаємо помилки. Тому що помилки можна як приймати, переоцінювати і більше не повторювати, так і просто ігнорувати, робити вигляд, "а я що, я хто". Технології працюють дуже лінійно і в спрощеному форматі досягають кожного виборця індивідуально. І з технологіями також можна працювати. У країнах ЄС заборонена локальна таргетована реклама. От ви не можете на групу саме цього віку, саме на цій території, саме з такими вподобаннями, бо ж трафік ваш, інтернет, Google знає про вас все, дає можливість саме на вас направити оце ключове повідомлення і ви опинитесь в цій інформаційній бульбашці. Ви будете в ній жити два місяці й після цього ви ухвалили рішення, кому делегувати повноваження. А насправді вам цей світ було зінженеровано через таргетовану рекламу. В ЄС вона заборонена. Хочете своє гасло – поширте на всю територію, всі про це будуть знати, але це не означає, що для кожного виборця буде своє гасло. А партії інколи поза межами, саме горизонтальні мережі, соціальні мережі, вони і працюють таким чином. Для кожного виборця своя обіцянка. Але більше того, ваші потреби будуть до цього вивчені не через соціологію фокус-групи, а через аналіз трафіку: що ви ці п'ять, чотири, три роки споживаєте, що ви лайкаєте, що ви шерите і вам підготують вашу обіцянку. І таким чином ця маніпуляція так працює. Тому Європейський Союз насправді приймає певні регулювання, які як захищають персональні дані виборців, серед яких їхнє уподобання, які як можна моніторити і відслідковувати в інформаційному просторі до методів ведення політичної боротьби. Чи працює це досконало? Абсолютно ні. Але якщо TikTok забороняють, то давайте думати, чому і пояснювати, зокрема, молоді, чому. Якщо є розважальний контент і він політизований або створений спеціально – якась мережа, до прикладу, Telegram, щоб мати доступ до вашої інформації чи використовувати її проти вас, то треба демократичним системам створювати своє, яке теж привабливе, може бути розважальне, але яке не буде мати оцього пропагандистського флору, навантаження і мети. Найбільша мудрість народу – це причинно-наслідкові зв'язки, вміння їх аналізувати і приймати відповідальність, зокрема і за помилкові рішення, якщо вони були. Тому що тоді ви їх не повторите.