Фото: mil.in.ua
"Вісім загиблих військовослужбовців – великі втрати для армії, яка бореться за життя кожного солдата"
23-тє липня 2006 року. Селище Бінт-Джубайль за три кілометри від ізраїльсько-ліванського кордону. Ізраїльські бронетанкові частини та військовослужбовці піхотної бригади Ґолані за підтримки артилерії та авіації захоплюють селище і створюють там плацдарм для подальшого просування. Наступного дня, о п'ятій ранку, командир підрозділу, підполковник Янів Асор направляє своїх підлеглих на прочісування Бінт-Джубайля. Щойно ізраїльські солдати заглиблюються у вузькі провулки, бойовики Хезболли відкривають по них перехресний вогонь з автоматів та гранатометів. Уже в перші секунди бою ізраїльтяни зазнають втрат. Бій тривав ще кілька годин. Ситуацію ускладнювали побоювання, що бойовики спробують захопити полонених або навіть останки вбитих ізраїльтян для подальшого обміну. Евакуація поранених тривала шість годин під безперервним ворожим вогнем, їх доводилося нести на собі три кілометри до місця, де міг сісти гелікоптер. Чотири вертольоти ізраїльських ВПС один за одним сідали на ліванській території, щоб забрати поранених. Під прикриттям артилерії та димової завіси, пілоти садили свої машини лише на хвилину, щоб не стати мішенню для ракет Хезболли. Лише за один день в одному епізоді загинуло вісім військовослужбовців, двадцять п'ять були поранені. Це колосальні втрати для армії, яка позиціонує себе такою, що бореться за життя кожного солдата. Загалом битва за цей населений пункт тривала до 10 серпня, майже до кінця війни... Цей витяг з репортажу Агентства Франс-Прес яскраво ілюструє, що відбувалося під час Другої ліванської війни. Однак, щоб зрозуміти причини цієї війни, повернімося на кілька десятиліть назад.
Початок протистояння
Ліван – це країна на північ від Ізраїлю. Здавна там змішувалися всі релігії та народи Близького Сходу: християни, мусульмани-суніти, мусульмани-шиїти, а також представники низки релігійних сект. У 1975 році там спалахнула громадянська війна, під час якої Ізраїль вторгався на території країни під формальним приводом: забезпечити стабільність на своїх кордонах. Тож на півдні Лівану з 1982 по 2000 роки перебували ізраїльські війська. Після їхнього виведення на півдні Лівану остаточно утвердилася шиїтська організація Хезболла, яка мала тісні зв’язки з Іраном – ворогом Ізраїлю. Протягом шести років на ізраїльсько-ліванському кордоні регулярно виникали невеликі сутички. Хезболла отримувала від Ірану невеликі партії озброєння, зокрема, ракетного, а керівництво організації відкрито заявляло про необхідність знищення Ізраїлю. Натомість Ізраїль теж готувався до війни, розуміючи, який небезпечний потенціал накопичується по той бік кордону. Тож відкритий повномасштабний конфлікт насправді був лише питанням часу.
12 липня 2006 року приблизно о 9 ранку Хезболла запустила кілька ракет з ліванської території через лінію розмежування у бік Ізраїлю. Одночасно бойовики Хезболли вторглися на територію Ізраїлю та атакували військовий патруль. Двох ізраїльських військовослужбовців захопили у полон, трьох було вбито і ще двоє отримали поранення. Захоплених військовослужбовців відвезли до Лівану. А вже через дві години ізраїльська армія увійшла на територію південного Лівану. Паралельно розпочалася морська та повітряна блокада цієї країни. Військово-повітряні сили здійснили серію масштабних ударів по розвіданих раніше ракетних комплексах, а також по дорогах, аеропортах, мостах та автозаправних станціях по всьому Лівану, адже головним завданням ізраїльської армії в цій війні було знищити всю ту військову інфраструктуру, яка загрожувала безпеці країни. І вже в перші дні було знищено частину ракет класу земля-земля середнього та дальнього радіусу дії, які Хезболла отримала від Ірану та Сирії. Говорить кандидат історичних наук, професор Національного університету оборони України, полковник Володимир Рєзнік: "Що ізраїльтянам вдалося? Їм вдалося знайти і знищити достатньо потужні ракетні комплекси. Це виконували військово повітряні сили. Не доводьте до того, щоб у партизанів з'явилася така зброя".
Замість далекобійних ракети меншої дальності
Взагалі, для роботи ізраїльської авіації у цій війні були прекрасні умови. Літаки ніхто не атакував у повітрі, а з землі вони були малодосяжні. Якщо в інші пори року погода могла накладати певні обмеження щодо видимості, то влітку 2006-го на небі не було ні хмаринки. Відстань між авіабазами та ділянками, де проводилися операції, була невеликою, і це дозволило влаштувати цілодобовий обліт місць боїв. Але ракетні обстріли не припинялися аж до завершення війни ракетами меншого радіусу дії, а отже мобільнішими, які легше ховати. Полковник Володимир Рєзнік продовжує: "Знищено далекобійні ракетні установки, 40 штук, ну молодці. У них залишилися вогневі засоби меншої дальності. Куди раніше пускали одну ракету, зараз пускають десять. Маленькі, але результат досягають".
За весь час протистояння, Хезболла випустила по Ізраїлю 3970 ракет і реактивних снарядів. Це угруповання заздалегідь активно готувалося до війни з Ізраїлем та зробило ставку на свої сильні сторони. Розповідає керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко: "Ту тактику, яку застосовує Хезболла, класична тактика війни малих груп. Вона передбачає засідки в районах щільної забудови, щоб зливатися з натовпом. Це доволі небезпечно, тому що ви не можете в певний момент відрізнити звичайну людину від учасника Хезболли. Вони можуть бути і в цивільному одязі. Це додає складнощів. Вони влаштували кілька засідок і ці засідки були вдалими."
Лабіринти під землею
План оборони включав і використання слабких сторін ізраїльської армії: надмірну довіру цифровим базам даних, показам електронних приладів, надію на те, що з пусковими установками ракет боротимуться не сухопутні війська, а переважно авіація, яку можна ввести в оману найпростішими засобами за допомогою піску, цементу, землі та лопат. Тож вирішити проблему обстрілів лише авіаударами було неможливо. Довелося вводити наземні війська. Але тут на ізраїльську армію чекав сюрприз, говорить Володимир Рєзнік: "Ізраїльтяни формально були готові. У них була перевага в усьому в рази. Проблема була в тому, що ізраїльтяни із самого початку поставилися до свого противника, як до терориста. А це були не зовсім терористи. Це були військові формування, більш наближені до партизанських, які використовували методи і способи, притаманні терористам. Але партизанська боротьба і терористична діяльність мають великі відмінності".
Головним для діяльності угруповання було наростити запаси зброї та підготувати бункери, тунелі, підвали, перші поверхи будівель, де були розміщені пускові установки ракетних систем та їхні ракетні розрахунки. Таким чином Хезболла створила сотні, а може й тисячі точок із пусковими установками та боєприпасами, а вже між ними, через тунелі та приховані стежки, переміщувалися розрахунки солдатів.
Частина позицій була замаскована й прихована так, щоб можна було повторно використовувати пускові труби. Прикладом цього є варіанти використання шестиствольних установок на колісній парі. Є фото, на яких для встановлених у підвалі житлового будинку пускових установок пробивалися дірки в залізобетонних плитах перекриття. Продовжує Володимир Рєзнік: "Нам притаманно воювати із регулярними військами. Для ізраїльської армії противник Хезболла найменш зручний, бо вживаються асиметричні дії. Ніколи військові не полюбляють таких речей. Для боротьби із такими формуваннями створювалися спеціальні структури".
"Елегантно, просто і зі смаком, без величезних планів"
Під час боїв бійці "Хезболли" діяли у складі підрозділів чисельністю до 50 осіб, але найчастіше бойові групи становили 15–20 осіб. "Вони по максимуму використовували можливості місцевості. Якщо правильно підійти до цього питання, тут є достатньо прийнятні маскувальні властивості: гірська місцевість обмежує можливості сухопутних військ. Це вже дуже серйозний бонус. При правильній організації гірська місцевість дає можливість займати вигідні рубежі невеликими озброєними загонами людей, які знають цю місцевість. Загони Хезболли створювалися із місцевих з серйозною підготовкою, з мінімумом зусиль, і з максимальним результатом. Максимально прості дії залучалися. Партизани не розробляють величезних планів. Елегантно, просто і зі смаком. Не факт, що ти розгромиш танкову ізраїльську дивізію, але настрій зіпсуєш."
Угруповання підготувало розгалужену мережу бункерів для захисту бійців, які ізраїльські солдати охрестили "заповідниками". "Ізраїльтяни не дуже серйозно поставилися до так званих "заповідників" Хезболли. Це укріплені райони з фортифікаційним обладнанням, з системою підземних комунікацій, сховищами. Боротьба в підземному середовищі була дійсно серйозною проблемою для ізраїльтян. А ще треба пам'ятати, скільки тисячоліть створювалися на Близькому Сході такі укріплення, який там у них накопичений досвід".
У таких підземних містах можна було тривалий час жити ізольовано від зовнішнього світу, не поповнюючи запаси продовольства та боєприпасів. Через "заповідники" бойовики відносно легко тікали від авіа- та артилерійських нальотів, перебиралися з одного села до іншого. Наприклад, в обороні вже згаданого селища Бінт-Джубайль, за арабськими джерелами, брали участь до 150 бойовиків. Розділившись на невеликі мобільні загони, озброєні легкою зброєю, вони застосували тактику міських партизанських дій.
Просування армії вперед із великими втратами
Ізраїльська армія крок за кроком просувалася вперед, і водночас зазнавала величезних втрат. Її успіхи були нерівномірними – кращі у регулярних військах, гірші – у тих, що складалися з резервістів. Особливість ізраїльської армії полягає в тому, що безпосередньо у військах одномоментно служать порівняно небагато солдатів. Однак є велика кількість резервістів, готових протягом кількох днів прибути у військові частини – саме серед них одразу далися взнаки посередній вишкіл і відсутність злагодженості.
Також негативно вплинула на ізраїльську армію і тривала участь військових підрозділів у поліцейських операціях щодо приборкання заворушень у палестинських районах Ізраїлю. Набуті тактичні навички та методи розгону демонстрантів виявилися неефективними при зіткненні із добре навченими та озброєними бійцями Хезболли. Говорить Володимир Рєзнік: "Що стосується сухопутних військ, то ізраїльтяни дещо менше стали приділяти уваги питанням бойової підготовки та веденню бойових дій саме проти таких угрупувань. Більше уваги приділяли веденню спеціальних операцій в боротьбі із регулярними арміями".
"Коли піхота переходить у наступ, повстанці підпускають її якомога ближче і вискакують з окопів, завдаючи удару з близької відстані"
Ліванський відставний генерал Ханім Хатаїт за підсумками війни писав: "Хезболла готувала зону ведення боїв метр за метром. Не лише бункери, будівництво яких потребує часу і які, очевидно, легко помітити з супутників, а й десятки тисяч окопів завширшки 50 і завглибшки 60 сантиметрів, прикриті гілками, перетворилися на додаткові "окремі укриття". Хезболла успішно застосувала тактичну новинку: вона творчо використала досвід бойових дій на надкоротких дистанціях у 50–75 метрів, що не дозволило ізраїльській стороні, яка уникає втрат у живій силі, ввести у бій гелікоптери. Коли піхота переходить у наступ, повстанці підпускають її якомога ближче і вискакують з окопів, завдаючи удару з близької відстані. Ізраїльські солдати здатні робити дуже ефективні маневри. Проте, діючи, зазвичай, у складі підрозділів, вони виявляються дезорієнтованими під час близького бою. А такий бій не дозволяє застосовувати армійську та штурмову авіацію через ризик завдати удару своїм солдатам. Ця тактика ставить під сумнів використання вертольотів. За таких умов вони не можуть обстрілювати з кулеметів підрозділи супротивника. Крім того, про підрозділи можна говорити лише умовно, насправді йдеться про невеликі групи. Тому гелікоптери перебували далеко від позицій противника, щоб якийсь бойовик бува не вискочив з окопу й не вистрілив із РПГ", – зазначає генерал Ханім Хатаїт.
Великі втрати бронетехніки
Ізраїльська армія спробувала вирішити ситуацію за допомогою переваги у бронетехніці. Однак і тут виникли проблеми.
Під час боїв далася взнаки недостатня організація взаємодії танкових і піхотних підрозділів. Танкові, зокрема, застосовувалися у Лівані як невеликі групи безпосередньої підтримки піхоти, що діяла майже завжди у пішому бойовому порядку. Кілька спроб використання танкових підрозділів для "проривів", без підтримки піхоти та слабкої забезпеченості розвідувальними даними, призвела до великих невиправданих втрат.
9 серпня під час просування частин у районі пересохлого русла річки Салук танковий батальйон 401-ої бронетанкової бригади, непосилений піхотними підрозділами, потрапив у так званий "вогневий мішок" розрахунків Хезболли і втратив 11 танків в одному бою. Загалом, із приблизно 400 задіяних у боях танків, тоді було підбито від 46 до 50 основних. Однак більшість екіпажів вижили.
Також Хезболла використовувала дії невеликих груп із шести-восьми осіб, оснащення яких становили 5-8 протитанкових керованих ракет і пара кулеметів, а додатковий запас ракет зберігався у добре замаскованих бункерах. Ці групи діяли здебільшого вночі і, використовуючи прилади нічного бачення, вражали танки та іншу бронетехніку супротивника на відстані 2–3 км.
Оточені підрозділи Хезболли отримували допомогу від найближчого підрозділу, командир якого ухвалював рішення самостійно і діяв відповідно до умов. Так у бою за штаб-квартиру організації, ізраїльські підрозділи не тільки не змогли знищити бойовиків, що перебували на глибині 20–30 метрів, але й самі потрапили в оточення. Продовжує Олександр Мусієнко: "Щоб вразити протитанкові системи, треба було знати, куди влучити. Рівень захищеності броні давав можливість вижити екіпажу".
Стратеги Хезболли дуже ефективно розпорядилися здобутою раніше інформацією щодо якості озброєнь свого супротивника. Зокрема, їм стало відомо, що танк Меркава має два так би мовити "мертвих кути" огляду у задній півсфері корпусу, тобто дві точки, до яких можна підібратися так, що екіпаж танка помітить ворога лише в останній момент і не встигне відреагувати.
Підсумки війни
Врешті-решт, із великими втратами, ізраїльським військовим вдалося досягнути формальної мети – дійти до берегів річки Літані, щоб уже зовсім скоро... піти звідти. 11 серпня Рада Безпеки ООН схвалила резолюцію номер 1701, яка вимагала припинення військових дій. Уже наступного дня ліванський уряд і Хезболла схвалили це рішення, а 13 серпня те саме зробив і уряд Ізраїлю. Так завершилася Друга ліванська війна.
За підсумками цієї війни, загинуло приблизно 120 ізраїльських військових, було пошкоджено чи знищено до 150 одиниць різної бронетехніки, 4 вертольоти та один винищувач. Хезболла, зі свого боку, втратила приблизно 700 бойовиків, значну кількість ракетних установок та деякої іншої техніки. Ізраїльська армія заявила про виконання поставлених завдань. Однак, були нюанси. Продовжує полковник Володимир Рєзнік: "Що є критерієм перемоги? Кожна операція має мету. Метою було вирішити проблему із обстрілами. Проблема була вирішена? Ні. Ти можеш виграти всі бої, але мети не досягти. Дійшли війська до певного рубежа: а що змінилося? Противник виконує свої завдання? Він продовжує обстріли".
Хезболла також заявила про перемогу, адже організації вдалося нанести відчутних втрат одній із найкращих на той час армій Близького Сходу. Вона стала дуже популярною в регіоні, а отже, не забарилися і нові постачання зброї. І хоча надалі таких масштабних конфліктів між Ізраїлем та Хезболлою не було, ця організація і досі зберігає свій вплив на півдні Лівану.
Поза тим, на прикладі цієї війни ми бачимо, як навіть у найбільш сприятливих умовах літньої погоди, що забезпечує найкраще використання авіації та розвідки, за хорошої підготовки можна дати відсіч навіть добре підготовленому, кількісно потужнішому супротивнику.
